Розділ 3. Примус до втечі

- Ти казав що під водою нам допоможуть. Але Іван мені казав, що на Нептуні немає людських станцій чи поселень. Також там не живуть нептуніанці. Найближче заселене місце це Європа.... На яку власне ми і летіли... І якщо чесно я не розумію як ми опинились тут - сказав Артур розгублено
- Під водою є станція мантів. Точніше була. Коротше вона є, але порожня. Здається я останній манта. А тут ми, тому що мене "чекали" на шляху до Європи і я вирішив зробити гак. Рішення було не зовсім вдале
- Чому?
- Не мав з ким поговорити. Я не вмію вирішувати сам. Я завжди радився з... байдуже з ким. Він уже не літає. А я ще не сиджу безвилазно на одній планеті - Манта різко змінив тон на спокійний командний - Екіпаж пристебнутися, починаємо занурення в Нептун
Корабель почало трусити і велика біло блакитна пляма почала заповнювати весь головний екран. Мантабріоріс заходив спіраллю на магнітний полюс. Магнітне поле Нептуна сильно нахилено відносно осі обертання.
- Шановні пасажири. Температура за бортом складає -200 градусів, дує легкий... хм... північно-західний бриз швидкістю 2000 кілометрів на годину.
- Гарний тут "бриз". Мав би аж мʼясо з кісток здувати!
- Я ж вам казав що на "поверхні" нам залишатись не варіант. Ми зануримось в "водичку".
Арам щось видивлявся на невеликому дисплеї коло свого крісла
- Я тут трохи розібрався з інформаційною системою. Манта, ти ж не докінця нам все розповів. Яка температура водички нас очікує?
- А що не так з температурою? Я думаю вона буде близько нуля.
- Приготуватись до занурення.
Корабель трусонуло і все стихло. Манта продовжив тим же монотонним голосом
- За бортом іонний океан з темературами порядку 700-1000 градусів, і тиском в сотні тисяч атмосфер. Проте без вітру. Ми продовжуємо занурення на глибину дві тисячі метрів.
- Ще щось?
- За бортом надвисокі струми. Струми - добре для мене, погано для вас. Течій сильних на полюсі не передбачається. Тож ваша задача буде проста. Одягнути скафандри. Знайти вхід в станцію. Взяти там решітки пластирі. Прикласти мені до ран і обрізати за формою. Далі повернетесь в корабель. Тим часом рани заростуть, а мої електроцити наповняться енергією
- Звучить просто - сказав Арам
- У Манти не буває "просто". Розкажи но деталі. Ми ж не вийдемо за борт в цьому одязі
- Скафандри з металокерамічною оболонкою і "піною". Піна - це система мікротрубок наповнених магнітопровідною та високотеплоємною рідиною. Це вас охолоджуватиме і водночас працюватиме як клітка Фарадея. Вся ця штука досить важка навіть на Землі. А Нептун втричі більший. Рухатись в цих штуках ви не зможете. Тому перед тим як одягнути скафандр ви одягнете екзоскелети. Скафандр вас захищатиме годину. Заряду в екзоскелеті на сорок хвилин
- А що зі звʼязком?
- Яке радіо зможе працювати через клітку Фарадея? Жодне. Тому ми будемо без звʼязку
- Клітка Фара.. кого? А можна без неї? Без звʼязку, це не діло. А телепатія? Ми знімемо браслети і балакатимемо з тобою. А ти повторюватимеш наші слова перед тим як відповісти?
- Тут буде треба безпосередній дотик. Навіть скафандри будуть уже перешкодою. Я вже мовчу про екзоскелет
- Тоді треба обговорити всі варіанти тут
Вони довго обговорбвали розташування і вхід в базу. Можливі шляхи проходу на склад з пластирями. Умовні сигнали для негайного повернення. Та таке інше. Вони обговорювали і повторювали кожну деталь кілька годин. Кожен мав знати все.
Артур і Арам одягнули екзоскелети і переглянулись. Обоє були стривожені і налякані.
- Не бійся, не бреши, не нападай - так мені дядько Іван завжди казав
- Зараз знадобиться тільки "не бійся"
- Зараз знадобиться все і навіть більше - одягай шолома на свою кучеряву макітру
Арам нервово усміхнувся і почав натягувати скафандр і шолом. Артур робив те саме. Чомусь тільки довго вовтузився з застібками. Рідина почала наповнювати "піну". Тіло стало легенько і рівномірно стиснуто. Арам відчув легкий дискомфорт від цього. За якийсь час стало неприродно тихо. Це нормально що в скафандрі не чути зовнішніх звуків. Та Арам не чекав що не буде чути навіть свого дихання, чи пульсу. Арам попробував закричати "ааааа" та цього теж не почув.
Загорілась зелена лампа і хлопці перейшли в кесон. Двері зачинились. Світло погасло і рідина почала заповнювати маленький, як комірчина кесон. Ось вода вже торкнулась пальців рук, далі вище до ліктів, плечей, шиї. Ось вода піднімається перед прозорим, з маленькими сіточками куполом скафандра. Цей купол був зроблений з якогось дуже товстого, та прозорого як кришталь матеріалу. Манта казав що це щось на основі розплавлених алмазів. Там внизу ідуть алмазні дощі....
Двері відчинились і хлопці ступили в осяяну електричними розрядами безодню. За мить Арам побачив що Артура поруч нема....

* * *

- Ти покинув товариша в біді! Не повідомив належним чином про нештатну ситуацію! Про що ти взагалі думав?
- Я думав, що якщо не врятую корабель, то ми всі загинемо. Я думав що ми обмежені в часі і треба знайти станцію сьогодні! Зараз! Вже!
- Звідки ж ти це взяв? Я ж не казав тобі такого?
- Ну воно якось мені відчувалось. Термінова посадка на не найпідходящій планеті. Ти пошкоджений. Ми маємо з Артуром щось відшукати і бути при цьому без звʼязку в смертельно небезпечному середовищі! Я вперше в такій ситуації. Я розгубився... Вибач...
- Я трохи нагнав пилу, там де не треба було. Та мушу тобі сказати ось що. В космосі є один закон якого я тобі раджу дотримуватись і не порушувати. Закони фізики можеш порушувати, а цей ні. Завжди виручай товариша! Завжди! Це зрозуміло?
- Так Манта, я зрозумів.
- Добре. Тепер розповідай що бачив з самого початку як ви вийшли з кесона. І не сильно розтікайся деталями. Артуровий скафандр даватиме йому захист ще хвилин 15-20.
- Я в перші секунди був засліплений синьо-зелено-білим сяйвом, яке оточувало мене. З часом зір призвичаївся і здається скло на скафандрі стало пропускати менше світла, я зрозумів, що стою, а точніше вишу сам один. Я бачив повіддаль твою тінь. На око було десь метрів 50. І я побачив якусь велику тінь внизу. Але я бачив її лиш мить і не можу сказати на що вона була схожа. На велику рибу чи великого птаха. Чи і на те і на інше водночас. Вона стрімко проскочила і я розумів що не вженусь за нею. Тож я помахав тобі обома руками вверх вниз і показав напрям вниз. Ми ж так домовлялись що це означатиме "небезпека внизу" - Арам спішив і голос збививася. Його трусило. І до нього тільки зараз поторхи доходило що Артур справді може загинути, і загинути досить швидко без жодного шансу на порятунок.
- Правда? - сказав Манта здивовано - мабуть, я в той момент неуважно вас слухав.
- Ну то що ти хочеш від мене? - Арам раптом відчув що тут немає відчуття що хтось підстрахує, що хтось дивиться що все йде належним чином і нагадає.
- Та вже нічого. Вибач... Продовжуй
- Далі я плив по курсу що вказував твій лазарний промінь і в короткому часі, по відчуттям за хвилин 10-15 я побачив великі двері. Вони були відкриті. Точніше розірвані навпіл вибухом. Одна половина гойдалась на завісах, а інша трималась на залишках замкового ригеля. А потім....
- Щоб взірвати ті двері треба було дуже багато вибухівки. Хоча я тільки ззовні пробував... Може зсередини це легше - перебив Арама Манта
- Тобто пробував? Ти ж казав що там були свої?
- Ну, свої... в сенсі не чужі... вони мені не надто раді були, та й все. Це довга історія
- Чи швидше стидна історія? - примружитися Арам
- Називай її як хочеш, але я не хочу зараз її розповідати. Так я тебе перебив. Продовжуй
- А що продовжувати? На мене налетіло щось велике і чорне, схоже на дракона. Хоча це дурня і драконів не існує. Тому я не довго думаючи влетів у залу. Дракон кружляв коло входу. Завмирав, і дивився на мене, потім піднімав крила вверх. Потім знову кружляв. Потім кудись поплив. І тоді я пішов шукати енергопластир.
- І де ж він?
- Там, при вході. Він важкий і я не міг його донести. Та й я не знав коли повернеться дракон. Тож я поплив до тебе
Корабель трусонуло. Потім ще раз
- Хтось ломиться в вантажний кесон. Хтось дуже великий. Я його пущу всередину. А ти візьми в шафці автомат і біжи до виходу з кесона. І зніми будь ласка браслет. У мене там не буде інакших очей крім твоїх.
Шафка, як виявилось одна з багатьох, в командній рубці при вході відчинилась. Там стояв виблискуючий хромом лазерний автомат. Поруч з ним лежало дві батареї для нього. Арам взяв автомат. Порозглядав інструкцію до нього. Інструкція була завбачливо приклеєна з внутрішньої сторони дверці. І, слідуючи червоним стрілкам на підлозі, він побіг в бік вантажного відсіку. По дорозі він почув ще два чи три поштовхи, а потім стало неприродно тихо.
"Ось і вхід до вантажного кесона, де я маю тут стати і скільки я зможу простояти з оцим проти того чудовиська?". Дихання Арама булоо збите, руки тряслись а думки плутались. "Ось щось схоже на захисний барʼєр чи стійку рецепції. Непогане місце"
- Зазирни в віконце в кесон, щось там занадто тихо - прозвучав голос Манти в голові в Арама
- Ага, і ця штука винесе мене разом з дверима? ні дякую - подумав Арам
- Я би сам зазирнув, але я цього не можу фізично. Тай зрештою ця штука менша ніж я. Та ти мене чогось не боїшся?
- Добре, добре...
З того боку перед дверима кесона, загорнений в сріблясту термоковдру стояв Артур.