Розділ 2. Квиток

Причал знаходився на орбіті. Туди людей доставляли космічним ліфтом, всі формальні процедури перед відльотом проходили на Землі. В який корабель сяде пасажир потім, ніхто не контролював. Зрештою у пасажира мав бути квиток або трохи удачі та наглості, щоб сісти на корабель без такого.
Арам Оф стояв на причалі сам один. Корабель мав прибути з хвилини на хвилину і стоянка була всього лиш півтори хвилини. Тож ні двічі кликати, ні чекати на когось з пасажирів корабель не буде.
Спалах. Тиша. І корабель наче виринув нізвідки та плавно подрейфував до платформи. Він був прекрасним і величним. Плаский і широкий, білий знизу і темно синій зверху. Ромбоподібний з обтічними формами та довгим гнучким хвостом. З того місця де стояв Арам Оф, корабель скидався на манту, тільки з загостреним носом.
На правому борту, яким корабель і розвертався до платформи, був напис невідомою для Арама мовою.
- Мантабріоріс!!!! Мама, дивись, це Мантабріоріс!!! Ми будемо на ньому летіти??
- Ні синку, ми летимо на Чайці. Вона теж красива
- Жааль... Це ж знаменитий Мантабріоріс! Я читав про нього в коміксах. І нам учитель розповідав про цей знаменитий дослідницький корабель
- Так синку. Це дослідницький корабель, а не пасажирський. Ми не можемо купити на нього квитки.
Арам тільки зараз помітив що платформа вже була повна людей і оця подорожуюча пара, мама в великому капелюсі і син семи років стояли впритул до нього.
- Ви б не могли мені допомогти? Ось мій квиток, але я не знаю цієї мови і не можу прочитати назву корабля на якому лечу
- О! Ви летите на Чайці. Тримайтесь нас, ми теж на ній летимо
- Дякую! Я ще хотів би роздобути води. Де я це можу зробити? І чи вийде мені скористатись цими грішми? - Арам показав жменю золотих монет
- Космодромний магазин приймає будь-які гроші. Він ось там - і вона вказала Араму на магазин в найдальшому кутку майданчика - орієнтуйтесь на мій капелюх, я так завжди кажу сину.
Арам пішов до магазину. Він поринув в свої думки. Хвилювався як він перенесе цей другий, значно довший, переліт. Чи допоможе йому там хтось. Чи не переживає за нього мама вдома. Як він з ними буде звʼязуватись. Поки він обирав собі солодощі (не саму ж воду сьорбати в польоті) платформа спорожніла. Арам метався між темними отворами порталів які вели до кораблів. Раптом один з порталів загорівся неоново-зеленим кольором. І Арам не довго думаючи туди забіг. Пройшовши по довгому темному коридору він опинився в кесоні.
Всередині корабель був сіро-білим з чорним покриттям на підлозі. Велика і висока, простора зала була порожня. У квитку не вказана була каюта, та зазначалось, що можна було вибрати будь-яку вільну. Арам відчув легкий поштовх. «Відчалили» подумав він і пішов далі коридором.
Просторий білий коридор з арковою стелею вигинався наче змія. Наче відповідь на думки Арама, на підлозі замиготіли сині стрілки. Хлопчик вирішив пройти в вказаному напрямку. Коридор розділявся на рукави. Вони були різного діаметра, одні були вище, другі нижче. Деколи частини коридору були прозорими й вузькими. Через них доводилось повзти. Арам в таких місцях зупинявся і з захопленням роздивлявся нутрощі корабля, багато хромованих штоків і тяг всередині, якісь хитросплетіння прозорих патрубків заповнених кольоровими рідинами. Безліч різної товщини "рукавів" які були ззовні так само білими як і всередині.
Нарешті Арам добрався до каюти. Вона була сліпучо біла, та як тільки він переступив поріг, колір стін каюти змінився на темно-сірий, а підлога стала темно-коричневою.
"Все як я люблю. Дивно, але приємно" подумав про себе Арам.
"Будь ласка", прозвучав уже дещо інший голос в його голові.
- Отже, ти вмієш читати думки.
- Так.
- Всі?
- Так. Тобто ні. Лише ті що зверху
- Не розумію.
- Лише ті що зверху - повторив голос.
- Можеш цього не робити зі мною? Я почуваюсь беззахисно в єдиному місці яке дотепер вважав безпечним?
- Добре.
- А як я тепер знатиму, що ти не читаєш їх?
- В шухляді стола є браслет. Одягни його на ліву руку. Коли він засвітиться синім і похолоднішає, будеш знати що хтось в цей момент пробує читати твої думки. Матимеш десь 3-5 секунд щоб "прибрати" їх.
Арам одягнув браслет і подумав "а як же його перевірити"... постояв з цією думкою секунд 10 і нічого не відбулось. Тоді він промовив вже в голос:
- Покажи мені як цей браслет працює.
Браслет одразу засяяв яскраво синім кольором, а зап'ястя обпекло холодом. За кілька секунд Арам почув знову голос в голові "Отак це працює. Чим сильніше зусилля для читання, тим яскравіше світло і пекучіший холод".
"Дякую, досить" подумав Арам і браслет миттєво погас.
- Що ж, дякую за подарунок.
- Будь ласка. Щось іще?
- Так, я дуже голодний і ще хочу спати.
- Добре. На кухні є автомат з їжею, можеш собі щось обрати.
- Дякую. А як зв'язатись з тобою? І як тебе звати? І зрештою хто ти?
- Я корабель. Звати мене "Мантабріоріс". Просто в голос звернись до мене і я відповім. Ще щось?
- Ні. Дякую. Дуже дякую за гостинність. І за браслет. На добраніч Мантабріоріс.
- На добраніч Арам. І, будь ласка.

* * *

Через дві години:
- Стоп, який ще "Мантабріоріс"? Я мав летіти на "Чайці", я не маю сюди квитка!!!
- Тихіше. Тихіше. Сюди ніхто не має квитка.
- А ти ще хто?
- Артур
З сусіднього ліжка простягнулась брудна рука. Арам потис руку
- Арам
- Цікавий у тебе браслет Арам. Де взяв?
- У тумбочці - все ще дратуючись відповів Арам
- Ясно. У мене там завжди мама гроші бере
- Земний жарт. Дуже смішно - буркнув знов Арам
- Тобі б не завадило охолонути. А коли охолонеш то подумай над от чим. Коли Мантабріоріс говорив з тобою, він знав хто у нього буде пасажирами й скільки їх?
- Тобто ти хочеш сказати що...
- ...він тебе прийняв і обрав у подорож з собою!
- Клааассс
Араму по тілу розтеклось приємне тепло. Він помилився, а його не насварили, а навпаки прийняли. Такого ніколи не ставалось вдома. Вдома він мав старатись. Він мав виправдовувати очікування.
- А ти як попав на корабель?
- Вантажним ліфтом. Через кілька стрічкових навантажувачів в дуже вузьких тунелях я опинився в камбузі. Далі визирнув в коридор і побачив що він почав світитись наче вказуючи комусь шлях. Далі я побачив тебе і тихенько прокрався слідом. Підслухав вашу розмову. Слова було важко розібрати, але інтонація була досить дружня. Потім світло погасло і я зашмигнув до тебе в каюту. Все решта зачинено так, що навіть не ясно де там двері. Тож у мене було небагато варіантів вибору
- А чому саме цей корабель?
- Один старий друг порадив. Казав що це найкраще, що зараз можна зробити в моєму становищі, це сісти на Манту зайцем.
- Цікаві в тебе друзі.
- Не друзі, а друг - тепер уже обурився Артур - в мене один друг, і він старий. А друзів однолітків у мене немає
"Воно й не дивно, з таким настроєм" подумав Арам, але сказав:
- Мені дуже жаль це чути. В мене взагалі немає друзів. Ні старих, ні однолітків..... добре. Розмова починає бути нудною. Давай спати. А завтра зранку розберемось що тут і до чого... а як ми взнаємо що то вже ранок?
- Не знаю... Може Манта скаже... Добраніч