Розділ 1

Його намагалися полонити, його намагалися позбавити сил, зрештою, його намагалися вбити. Але всі вони зазнали невдачі.

Стукіт у двері змушує мене підвестися з насидженого місця й піти до дверей. Сьогодні я чекаю на гостей. Мій хлопець разом з його батьками прийшли, так би мовити на оглядини.

Живу я скромно, на околиці невеликого містечка купила маленьку хатинку. Хай розкішшю тут і не тхне, зате дешево й сусідів надокучливих немає. Поруч їх взагалі немає. До сусідньої заселеної хати чи не кілометр пішки, а з іншого боку — ліс.

Тут переважно дачники відпочивають, ну а зараз пізня осінь, всі роз'їхались, от і живу на кутку сама. Запитаєте, чи не страшно мені? Іноді трохи буває. Ось думаю пса завести, а так про всяк випадок в мене сокира завжди під рукою. Ще треба огорожу підлатати, а поки кілька капканів поставила. Кажуть, часом лисиці й навіть вовки забрідають.

Транспорт мій — старенькі жигулі купила, вже й права отримала. Саме в пригоді стануть, щоб їздити за харчами. Ще трішки грошей лишилося, майстра треба знайти, щоб допоміг з огорожею. Ну або чоловіка, щоб роботящий був. От саме останнім питанням і займаюся.

Цікавить, звідки ж це в мене гроші і чого я поперлася жити до чорта на кулички, а не десь ближче до цивілізації в свої двадцять років? Зараз розповім коротко.

Я не сирота, батьки мої живі-здорові. Але вони постійно сварилися, тато казав, що мама мене нагуляла. Вони розлучилися ще коли я була маленькою. Тато одружився з іншою, я ж якийсь час жила з мамою. Потім і в неї з'явився чоловік, вона завагітніла. А одного чудового дня мене відправили до прабабці.

Це зараз я розумію, що мама обрала нову сім'ю. Але хіба від того легше? Звісно, з часом я змирилася, та й прабабця в мене добра була, любила мене такою, як я є. Захищала від розбишак, які дражнили за мою незвичну зовнішність. Але хіба ж я винна, що вродилася такою?

На жаль, мене в суспільстві не сприймають. Бояться, цураються, а як меншою була, за себе постояти не могла, ще й цькували. Тому після смерті прабабусі я й прийняла рішення переїхати в таке місце, де менше людей, менше злих очей. Вона мені спадок лишила, а я все продала й купила хатину далі від цивілізації, машину, ну і ще кілька потрібних речей, щоб вдома працювати. Хист я один особливий маю. От цим і займатимусь.

Подобається мені це місце, от наче тут і мала б бути. Я ж навіть хлопця знайшла, щойно переїхала. Вже два місяці як зустрічаємося. Хоча мені іноді й здається, що він мене теж побоюється, але принаймні не тікає й не ображає.

Так от, про хлопця. Сьогодні він з батьками має до мене прийти. Познайомитися вони зі мною хочуть, побачити, що за дівчина. А мені соромитися нічого. В хаті прибрано, їсти для гостей наготувала, сама причепурилася, хустину на голову одягла. Ну а якщо їм щось не подобається, дорогу на вихід знайдуть, силоміць тримати не збираюся. Була все життя одна, і далі якось обійдуся.

Після цього короткого екскурсу, повернемося врешті до гостей. Точніше, до дверей, які я йду відчиняти. Навіть хвилююся трішки, в дзеркало на себе погляд кидаю, чи все гаразд. І розумію, що жодна хустка не врятує ситуації. Але що вже вдієш. Зітхнувши, відчиняю навстіж двері й…

Господи ти ж боже мій!.. Не на таких гостей я чекала. Варто було відчинити двері, як в мій дім ввалюється кремезний чоловік. Я тільки встигаю відскочити вбік, як він падає прямо до моїх ніг.