Глава 49. Раз, Кощій, два, Кощій...

Кощій схопив мене і Марукку за талії і стрибнув вперед, затягуючи нас в невідомість.

Я закричала, але звук заблукав в іскритій ваті. Враження було таке, ніби ми вистрибнули з літака, в білу кашу хмар, без парашутів.

Матінко! А падати тут високо?

Нікого не бачу, нічого не чую, тільки відчуваю, як Безсмертний міцно притискає мене до себе. Ах, Кощій, Кощій!

Бам! Ми висипалися з хмар і раптом опинилися на твердій землі, на зеленій траві, серед дерев, вкритих ніжним весняним листям. Ми в лісі! Звичайнісінькому лісі! Невже я вдома?! Чому ж продовжує так щемити всередині, так тягнути кудись?

Я озирнулась. І ніяких хмар позаду, ніякої двері!

А попереду?

Переді мною стоїть Кощій з круглими здивованими очима, в своєму звичному чорному плащі з черепушкою, з рукою, що тримає меч...

А інший Кощій досі міцно стискає мою талію, і... я подивилася через плече... талію Марушки іншою рукою...

Два Кощія?!!!

Може, у мене двоїться в очах? Мабуть, це наслідки переміщення зі світу в світ? Алло, швидка!

Безсмертний відпустив нас і підійшов до свого двійника.

- Ти хто? - запитали вони в один голос.

- Кощій, - відповіли так само.

- Безсмертний? - перепитали.

- Безсмертний, - відповіли разом.

- А звідки ти, - почали хором двійники, але тут їх перебила Марукка, яка прийшла в себе раніше за мене.

- Стійте! Ти, - тицьнула вона пальцем в «нашого» Кощія, - говори!

- Я - Кощій! А Кощій - він в єдиному екземплярі! Так що ти - несправжній!

- Я тобі покажу «несправжній»! У мене ось меч-кладенець, справжній!

Кощеї дістали мечі, покрутили один одному перед носом і сховали.

- А плащ! - знову хором вигукнули близнюки. - Це ексклюзив!

- Стоп! - знову закричала Марукка, розводячи Кощїїв, які однаковими рухами розгорнули плащі. - Кажи ти!

- Я здогадався! Так! Це - роздвоєння особистості! Шизофренія! Ото ж бо я давно вже відчуваю, що щось зі мною не так, - ляснув себе по лобі один з двійників. - З того самого дня, як мене закинуло сюди. З тієї самої миті...

- Коли я сидів на березі океан ... - продовжив другий.

- І думав про життя...

- Про те, що мав все...

- І тільки ніколи в житті...

- Не мав…

- Нареченої.

Кощеї замовкли, покліпали очима і обхопили один одного за плечі.

- Отже, ти - це я? - знову заговорили вони хором. - Я ж відчував, що втратив половину себе, половину пам'яті, половину сили, половину... Значить, нас розкидало в різні світи...  

Я підійшла і закрила «нашому» Кощієві рот долонею, хоч як вони схожі, але «нашого» я, чомусь, впізнаю безумовно.

- Я так і подумав, що мене якісь невідомі сили закинули сюди, в цей дикий світ, в пошуках нареченої. Але помилився. Тут тільки семиочки та літаючі черепахи можуть зацікавити, та й то тільки у вигляді об'єкта полювання, а не сватання, - сказав другий, розглядаючи нашу трійцю. - А ось тобі пощастило: відразу двох красунь відхопив. Де це природа така щедра на жіночу неповторність? - він вп'явся очима в Марукку так, що та зашарілася. - А тобі не забагато?

- Дивно, що ми не злилися при зустрічі. Але, раз цього не сталося, познайомся з моїми супутницями. Це – Нетті Кощієнко, а це - королева Сплячого міста, Марукка, моя наречена, теж безсмертна.

Магічка виконала вишуканий реверанс і вміло зробила постріл очима за рівнем губ Кощія, і контрольний, вище.

- Королівська грація, королівська постава, - Безсмертний припав губами до її руки. - До того ж безсмертна. Мрія! Ніколи не думав, що можна закохатися з першого погляду. Віддай мені її. А то мені доведеться викликати тебе, тобто себе, на дуель! Прекрасна Марукко, ви погодитеся стати моєю дружиною? Я буду любити вас все своє безсмертя!

- Якщо Марукка не проти звільнити мене від клятви... - «наш» Кощій втупився у магічку.

Королева відкрила рот, в нерішучості поглядая то на одного, то на іншого «нареченого».

- Про що ти думаєш, подруго? - втрутилася я. - Ти хочеш вічність жити з чоловіком, який привселюдно зізнався, що кохає іншу, чи з тим, хто обіцяє носити тебе на руках і здувати порошинки?! Хіба є варіанти? Чи ти зовсім дурепа?

Королева ще вагалася.

- Та це ж теж Кощій! – продовжила я. - Тільки закоханий в тебе!

- Я згодна! - і вона кинулася в обійми другого Безсмертного.

- А я навіть клятву не порушу. Сказав, що Марукка стане дружиною Кощія? І стане, - сказав «мій» Кощій.

І чому він не кричить від щастя, що позбувся небажаної нареченої? Чому не притискає мене до серця? Чому?

Ні, тепер я не буду скромно вдавати, що все так і має бути.