Кощій схопив мене і Марукку за талії і стрибнув вперед, затягуючи нас в невідомість.
Я закричала, але звук заблукав в іскритій ваті. Враження було таке, ніби ми вистрибнули з літака, в білу кашу хмар, без парашутів.
Матінко! А падати тут високо?
Нікого не бачу, нічого не чую, тільки відчуваю, як Безсмертний міцно притискає мене до себе. Ах, Кощій, Кощій!
Бам! Ми висипалися з хмар і раптом опинилися на твердій землі, на зеленій траві, серед дерев, вкритих ніжним весняним листям. Ми в лісі! Звичайнісінькому лісі! Невже я вдома?! Чому ж продовжує так щемити всередині, так тягнути кудись?
Я озирнулась. І ніяких хмар позаду, ніякої двері!
А попереду?
Переді мною стоїть Кощій з круглими здивованими очима, в своєму звичному чорному плащі з черепушкою, з рукою, що тримає меч...
А інший Кощій досі міцно стискає мою талію, і... я подивилася через плече... талію Марушки іншою рукою...
Два Кощія?!!!
Може, у мене двоїться в очах? Мабуть, це наслідки переміщення зі світу в світ? Алло, швидка!
Безсмертний відпустив нас і підійшов до свого двійника.
- Ти хто? - запитали вони в один голос.
- Кощій, - відповіли так само.
- Безсмертний? - перепитали.
- Безсмертний, - відповіли разом.
- А звідки ти, - почали хором двійники, але тут їх перебила Марукка, яка прийшла в себе раніше за мене.
- Стійте! Ти, - тицьнула вона пальцем в «нашого» Кощія, - говори!
- Я - Кощій! А Кощій - він в єдиному екземплярі! Так що ти - несправжній!
- Я тобі покажу «несправжній»! У мене ось меч-кладенець, справжній!
Кощеї дістали мечі, покрутили один одному перед носом і сховали.
- А плащ! - знову хором вигукнули близнюки. - Це ексклюзив!
- Стоп! - знову закричала Марукка, розводячи Кощїїв, які однаковими рухами розгорнули плащі. - Кажи ти!
- Я здогадався! Так! Це - роздвоєння особистості! Шизофренія! Ото ж бо я давно вже відчуваю, що щось зі мною не так, - ляснув себе по лобі один з двійників. - З того самого дня, як мене закинуло сюди. З тієї самої миті...
- Коли я сидів на березі океан ... - продовжив другий.
- І думав про життя...
- Про те, що мав все...
- І тільки ніколи в житті...
- Не мав…
- Нареченої.
Кощеї замовкли, покліпали очима і обхопили один одного за плечі.
- Отже, ти - це я? - знову заговорили вони хором. - Я ж відчував, що втратив половину себе, половину пам'яті, половину сили, половину... Значить, нас розкидало в різні світи...
Я підійшла і закрила «нашому» Кощієві рот долонею, хоч як вони схожі, але «нашого» я, чомусь, впізнаю безумовно.
- Я так і подумав, що мене якісь невідомі сили закинули сюди, в цей дикий світ, в пошуках нареченої. Але помилився. Тут тільки семиочки та літаючі черепахи можуть зацікавити, та й то тільки у вигляді об'єкта полювання, а не сватання, - сказав другий, розглядаючи нашу трійцю. - А ось тобі пощастило: відразу двох красунь відхопив. Де це природа така щедра на жіночу неповторність? - він вп'явся очима в Марукку так, що та зашарілася. - А тобі не забагато?
- Дивно, що ми не злилися при зустрічі. Але, раз цього не сталося, познайомся з моїми супутницями. Це – Нетті Кощієнко, а це - королева Сплячого міста, Марукка, моя наречена, теж безсмертна.
Магічка виконала вишуканий реверанс і вміло зробила постріл очима за рівнем губ Кощія, і контрольний, вище.
- Королівська грація, королівська постава, - Безсмертний припав губами до її руки. - До того ж безсмертна. Мрія! Ніколи не думав, що можна закохатися з першого погляду. Віддай мені її. А то мені доведеться викликати тебе, тобто себе, на дуель! Прекрасна Марукко, ви погодитеся стати моєю дружиною? Я буду любити вас все своє безсмертя!
- Якщо Марукка не проти звільнити мене від клятви... - «наш» Кощій втупився у магічку.
Королева відкрила рот, в нерішучості поглядая то на одного, то на іншого «нареченого».
- Про що ти думаєш, подруго? - втрутилася я. - Ти хочеш вічність жити з чоловіком, який привселюдно зізнався, що кохає іншу, чи з тим, хто обіцяє носити тебе на руках і здувати порошинки?! Хіба є варіанти? Чи ти зовсім дурепа?
Королева ще вагалася.
- Та це ж теж Кощій! – продовжила я. - Тільки закоханий в тебе!
- Я згодна! - і вона кинулася в обійми другого Безсмертного.
- А я навіть клятву не порушу. Сказав, що Марукка стане дружиною Кощія? І стане, - сказав «мій» Кощій.
І чому він не кричить від щастя, що позбувся небажаної нареченої? Чому не притискає мене до серця? Чому?
Ні, тепер я не буду скромно вдавати, що все так і має бути.