Глава 46. Чи важкі лаври? Частина 2.

- Захоплююся! Захоплююся вашою самовідданістю! – ходив Чарлі, заклавши руки за спину, повз ліжка, на якому я відходила від пережитого. - Вийти одній, без зброї, на хижу кілу! Та ми вам  все життя вдячні будемо! Через такий кам’яний завал їй вже не вибратися! Нехай переходить тепер на гірських щурів!

Я згідно кивала головою. Хоча сама я знала, що захоплюватися нічим. Одна я пішла виключно тому, що це був найбільш безпечний для мене ж варіант. Шахторий знайшла? Пощастило. Завалила весь прохід кам'яними брилами абсолютно випадково. Я навіть сама не відразу зрозуміла, що сталося. Ледве-ледве сама не загинула під каменепадом. А якби не Кощій, примудрилася б їм і все місто зруйнувати. Але раз вішають на мене лаври переможця, нехай висять. Добре слово і кішці приємно.

А взагалі-то бути героїнею дня мені сподобалося. Мені зараз всі радощі життя приносять прямо в ліжко: смачну їжу, напої, подарунки різні від городян. Ось уже смартфоном крутим обзавелася, SAMSUNG на дві sim-карти (він, правда, тут не працює, точніше, зателефонувати не можна, але можна пограти в ігри), коробочкою, в якій не переводяться смачні льодяники і важким браслетом під золото, на ногу, не вважаючи інших дрібниць. А з вулиці чути музику, крики. Чорти бенкетують другий день, відмічають позбавлення від кіли. І кіла жива залишилася, що приємно. Я взагалі проти вбивств, нехай живе собі, якщо нікому не заважає. Ось ще трохи хочу поніжитися в м'яких перинах і теж на площу піду. Турботу відчути, звичайно, приємно, але і потанцювати, повеселитися хочеться. Там вже, говорила Урсула, новий атракціон відкрили. «Втеча з лігва кіли» називається. Біжиш по тунелю, ззаду лунає рев звіра і сипляться «камені». Не встигнеш, засипле з головою. Добре тільки, що «камені» з матеріалу типу пінопласту, що не калічать. Цікаво спробувати.

Все, йду.

Я вибрала найпривабливіший одяг з подарованого чортами. Рожевий брючний костюм, прикрашений стразами у вигляді спіралей, і відправилася гуляти. Кощій зголосився мене супроводжувати, він мене тепер ні на крок не відпускає, а Марукка залишилася в своїй кімнаті, їй моя популярність не подобалася. Ну і нехай сидить, дметься. А ми відірвемося по повній програмі!

Жителі Куличок зустрічали нас радісними криками і брали автографи. Звичайно-звичайно! Всім підпишу! Не бійтеся. Ух, класно бути знаменитістю! Лаври переможця, виявляється, зовсім навіть і не здаються надто важкими!

В першу чергу я потягла Кощія до атракціону «Втеча з лігва кіли». Біля входу на всю стіну висів рекламний плакат з моїм портретом! Оце так! Невідомий художник зумів виділити на полотні все найкраще, що у мене є, і портрет вийшов надзвичайно яскравий, живий і красивий. Прям, суперзірка якась! Як мало треба для щастя! Я танула від компліментів, похвал і подяк. Зупинись, мить, ти прекрасна!

Але все зіпсував Безсмертний. Раз я вже на ногах, сказав він, то пора робити ноги з цього світу. А я б тут ще затрималася хоч на тиждень.

На щастя, зробити ноги прямо зараз нам не дозволили. Чарлі оголосив, що ввечері влаштовують круту вечірку, будуть нас вшановувати. І ми залишилися на всю ніч гуляти, веселитися і вдаватися до надмірностей. І потім, після всього цього, відсипатися, тобто, відпочивати від відпочинку.

І тільки після цього нас відвели до порталу, організувавши прощання з усіма церемоніями, виступами і т. д.

Так, вміють чорти гуляти. Класно було. Так класно, що я виявилася не готова морально до переходу в інший світ. Раптом гостро усвідомила, що, пройшовши фатальну межу, ми можемо розлетітися по своїх домівках і більше ніколи не зустрітися. Ні-ко-ли! А я так і не сказала Кощієві... А що я можу йому сказати? Що я не хочу з ним розлучатися? І я промовчала, як завжди. Я звикла, що все подібне повинні говорити чоловіки, а не я.

І ось мить прощання настала. Ми троє стояли біля самих дверей. Чорти, що зібралися нас проводжати, розсудливо відступили на безпечну відстань, х мало що. Кощій приховав мої вузли (подарунки чортів в подяку за все хороше) в кишені свого безрозмірного плаща. Тільки Марукка не розлучалася зі своєю чорною валізкою.

- То що, Нетті, діставай ключ, - сказав Безсмертний. Ясно, що почесну місію відкрити двері між світами доручили мені.

Нікуди не дінешся і мить цю все не відсунути...

Я урочисто витягла ріг.