Глава 46. Чи важкі лаври?

Я кинулась прямісінько до кіли, яка затуляла вихід.

Ні, тут були і інші проходи, але до Нижніх Куличок вів тільки один, а заблукати і бродити залишок життя  підземними лабіринтами не дуже щось хотілося.

А раптом у мене почнеться клаустрофобія? Або де-небудь в переходах підстереже кіла чи інше чудовисько? Хто дає гарантію, що вона тут одна? Зрештою, довго без їжі я бродити не зможу. Тому, оцінивши в одну мить ситуацію і наслідки, я побігла саме до того виходу, який тільки що служив мені входом, дивом проскочила  між лапами кили і зникла в тунелі.

Пил трохи прикрив мою втечу, але камінь, що світився, продав з усіма потрохами. Чудовисько  радісно рикнуло і кинулось за світлом. Я почула, як позаду потужними стрибками мчить кіла. Вона швидко, занадто швидко наближалася. Без світлового каменю я бігти по такій біговій доріжці не могла. Та й не вирішував вже нічого цей маячок.

Кіла мене наздоганяла.

Задихаючись, вже відчуваючи спиною її гаряче дихання, я кинула на плече  шахторий, що раптом став занадто важким, і ненароком натиснула червону кнопку, через що шахторий включився!

Яке щастя, що він виявився дулом вгору! Інакше я б одразу впала в утворену їм під моїми ногами яму. А так промінь вдарив у стелю підземного ходу, і купа каміння посипалася згори.

Я бігла щосили, на секунду випереджаючи каменепад.

Ззаду, дряпаючи кігтями раптово виниклу перешкоду, безнадійно завила кіла.

Я не могла навіть вимкнути шахторий! Зачепись я, впади, затримайся хоч на мить, і каміння розчавить мене, мов комашку. І я мчала, летіла, перестрибувала через валуни, вперед, до міста, не думаючи, що буде далі. Світлою плямою попереду показався вихід. На тлі його виник темний силует. Кощій! Він зорієнтувався миттєво, однією рукою відкидаючи мене в сторону, іншою - вириваючи з моєї затерплої долоні шахторий, і натиснув червону кнопочку. Купа каміння висипалася на площу, один долетів навіть до моїх ніг. І запанувала тиша.

Я, нарешті, озирнулася. Навколо стояла купа чортів. Мене стали піднімати, пхати під ніс жахливий нашатирний спирт.

- Та відчепіться! - з дитинства ненавиджу цей запах. - Не буду я втрачати свідомість!

Хоча після такого марафону голова, щоправда, паморочиться, в очах каламутно. Та нічого. Зараз я і сама встану. Тільки ноги зрадницьки тремтять від напруги й підкошуються.

Підбіг Чарлі і, важко хекаючи, розглядав здіяне. Кощій віддав йому шахторий, підійшов до мене, обхопив руками за плечі, затряс:

- Нетті! Ну, ти... Ну, ти даєш! Чого ти поперлася до лігва чудовиська одна?! Як ти могла так ризикувати собою?! Тобі, що, на мої слова наплювати?!

Тут ноги все-таки мене зрадили, я посунулася вниз, Кощій підхопив мене на руки, притис до грудей, мов улюблену іграшку, і поніс під гучні крики натовпу.

                                               * * *

- Захоплююся! Захоплююся вашою самовідданістю! – ходив Чарлі, заклавши руки за спину, повз ліжка, на якому я відходила від пережитого. - Вийти одній, без зброї, на хижу кілу! Та ми вам  все життя вдячні будемо! Через такий кам’яний завал тварюці вже не вибратися! Нехай переходить тепер на гірських щурів!

Я згідно кивала головою. Хоча сама знала, що захоплюватися нічим.

Одна я пішла виключно тому, що це був найбільш безпечний для мене ж варіант.

Шахторий знайшла? Пощастило.

Завалила весь прохід кам'яними брилами абсолютно випадково. Я навіть сама не відразу зрозуміла, що сталося. Ледь сама не загинула під каменепадом. А якби не Кощій, примудрилася б чортам і все місто зруйнувати.

Але раз вішають на мене лаври переможця, нехай висять. Добре слово і кішці приємно.

А взагалі-то бути героїнею дня мені сподобалося.

Мені зараз всі радощі життя приносять прямо в ліжко: смачну їжу, напої, подарунки різні від городян. Ось уже смартфоном крутим обзавелася. Новенький SAMSUNG на дві sim-карти (він, правда, тут не працює, точніше, зателефонувати не можна, але можна пограти в ігри). Коробочка, в якій не переводяться смачні льодяники і важкий браслет під золото, на ногу. Та ще кілька інших дрібниць.

А з вулиці чути музику, крики. Чорти бенкетують другий день, відмічають позбавлення від кіли. І кіла жива залишилася, що приємно. Я взагалі проти вбивств, нехай живе собі, якщо нікому не заважає. Ось ще трохи хочу поніжитися в м'яких перинах і теж на площу піду. Турботу відчути, звичайно, приємно, але і потанцювати, повеселитися хочеться. Там вже, говорила Урсула, новий атракціон відкрили. «Втеча з лігва кіли» називається. Біжиш по тунелю, позаду лунає рев звіра і сипляться «камені». Не встигнеш, засипле з головою. Добре тільки, що «камені» з матеріалу типу пінопласту, що не скалічать. Цікаво спробувати.

Все, йду.

Я вибрала найпривабливіший одяг з подарованого чортами. Рожевий брючний костюм, прикрашений стразами у вигляді спіралей, і відправилася гуляти. Кощій зголосився мене супроводжувати, він мене тепер ні на крок не відпускає, а Марукка залишилася в своїй кімнаті, їй моя популярність не подобалась. То й нехай сидить, дметься. А ми відірвемося по повній програмі!