Глава 46. Чи важкі лаври? Частина 1.

Я кинулася прямісінько до кіли. Ні, тут були і інші проходи, але до Нижніх Куличок вів тільки один, а заблукати і бродити залишок життя  підземними лабіринтами не дуже щось хотілося.

А раптом у мене почнеться клаустрофобія? Або де-небудь в переходах підстереже кіла чи інше чудовисько? Хто дає гарантію, що вона тут одна? Зрештою, довго без їжі я бродити не зможу. Тому, оцінивши в одну мить ситуацію і наслідки, я побігла саме до того виходу, який тільки що служив мені входом, дивом проскочила  між лапами кили і зникла в тунелі.

Пил трохи прикрив мою втеч,у але камінь, що світився, продав з усіма потрохами. Чудовисько  радісно рикнуло і кинулось за світлом. Я почула позаду потужними стрибками мчить кіла. Вона швидко, занадто швидко наближалася. Без світла каменю я бігти по такій біговій доріжці не могла. Та й не вирішував вже нічого цей маячок. Кіла мене наздоганяла.

Задихаючись, вже відчуваючи спиною її гаряче дихання, я кинула на плече  шахторий, що раптом став занадто важким, потрапила червоною кнопкою по ключиці, і він включився. Яке щастя, що він виявився дулом вгору! Інакше я б тут же впала в утворену їм під моїми ногами яму. А так промінь вдарив у стелю підземного ходу, і купа каміння посипалася згори. Я бігла щосили, на секунду випереджаючи каменепад. Ззаду, дряпаючи кігтями раптово виниклу стіну, безнадійно завила кіла. Я не могла навіть вимкнути шахторий. Зачепись я, впади, затримайся хоч на мить, і каміння розчавлять мене, мов комашку. І я мчала, летіла, перестрибувала через валуни, вперед, до міста, не думаючи, що буде далі. Світлою плямою попереду показався вихід. На тлі його виник темний силует. Кощій! Він зорієнтувався миттєво, однією рукою відкидаючи мене в сторону, іншою - вириваючи з моєї затерплої долоні шахторий, і натиснув червону кнопочку. Купа каміння висипалася на площу, один долетів навіть до моїх ніг. І запанувала тиша.

Я, нарешті, озирнулася. Навколо стояла купа чортів. Мене стали піднімати, пхати під ніс жахливий нашатирний спирт.

- Та відчепіться! - з дитинства не переношу цей запах. - Не буду я в обморок падати!

Хоча після такого марафону голова, щоправда, паморочиться, в очах каламутно. Та нічого. Зараз я і сама встану. Тільки ноги зрадницьки тремтять від напруги і підкошуються.

Кощій сунув шахторий в руки Чарлі, що тільки-но прибіг і, важко хекаючи, розглядав здіяне, підійшов до мене, схопив руками за плечі, затряс:

- Нетті! Ну ти... Ну ти даєш! Чого ти поперлася до лігва чудовиська одна?! Як ти могла так ризикувати собою?! Ти, що, мене ні за що не вважаєш?!

Тут ноги все-таки мене зрадили, я посунулася вниз, Кощій підхопив мене на руки, притис до грудей, мов улюблену іграшку, і поніс під гучні крики натовпу.