Глава 44. У чорта на Куличках. Частина 1.

 Раптом тиша розірвалася на шматки.

Всі закричали і кинулися врозтіч, гублячи і топчучи товари. Напевно, дійшло до них, що в місті вперше з'явилися чужаки. Ох, як же бурхливо вони на нас реагують!

Тільки я озирнулася, щоб обговорити з Кощієм, що робити далі, якщо нас тут так бояться, як кілька здоровенних чортів вхопили мене за руки, за ноги, і потягли в невідомому напрямку. Я якось раніше вважала цей народець маленьким і щупленьким, але, мабуть, останні покоління потрапили під процес акселерації. Я заверещала, що є сили, але мій голос потонув в загальному гулі. Зате встигла помітити, що моїх супутників теж тягнуть в тому ж напрямку, що трохи заспокоїло. Ось тільки куди? Чи не до казанів з киплячою смолою, як нам завжди малювали побут чортів? Так я відмовляюся! Я не грішниця! А якщо і грішниця, то трішечки! А судді де?!

Нас занесли в одну з підземних будівель, куди і так народу набилося, як студентів в ранковий трамвай. Вони сиділи, стояли, лежали, як на вокзалі. Нас же пронесли далі, в майже порожню кімнату, що нагадувала робочий кабінет, зі стелажами для книг, диваном і кріслами для гостей, столами, заваленими стосами паперів. Нас посадили на диван і залишили одних. Не встигли ми перезирнутися, як до кімнати зайшли поважний немолодий чорт в смокінгу та окулярах, і молода чортівка в бірюзовій відвертій сукні до підлоги, але з розрізом вище рівня моря. Вони схилилася над нами, уважно вдивляючись в обличчя.

- Ви нас не бійтеся, - притиснула я руку до грудей, - ми до вас у справі.

- А чому ви вирішили, що ми повинні вас боятися? – випросталася чортівка, відкинувши назад копицю рудого волосся.

- Так паніка яка піднялася!

- Паніка мала місце, але з вами вона ніяк не пов'язана.

- А ми подумали...

- Ви помилилися. Це вискочила зі своєї нори грізна кіла, підшукуючи чергову жертву.

- Жертву?

- Це могли бути і ви, якщо б вас не принесли в це безпечне місце, - похитала головою чортівка.

- З тих пір, як ми абсолютно випадково потрапили на її лігво, вона стала інколи виходити з печер до нашого міста, Куличок, з метою покращення свого раціону. Скажіть спасибі хлопцям, що врятували вас. Але хто-небудь все одно поплатиться сьогодні життям, без здобичі вона не йде, - зітхнув старий чорт.

- Який жах! - вигукнула Марукка.

- І ми спокійненько розмовляємо, коли чудовисько десь жере мирних жителів? - скрикнув Кощій.

До кімнати увірвався молодий чорт і схилив коліно, опустивши голову.

- Хто? - запитала чортівка тремтячим голосом.

- Старий Сил.

- Готуйтеся віддати йому посмертні почесті, - махнув рукою поважний чорт, відпускаючи молодого.

- Шкода, шкода добряка Сила, - зітхнула чортівка. - Але тепер кілька днів кіла не вийде зі свого лігва.

- Так? Але це не вихід! - не вгавав Безсмертний. - Як ви можете віддавати своїх співвітчизників на поталу цій тварі?!

- Заспокойтеся, чужинці. Невже ви думаєте, що ми не намагалися кілу вбити або спіймати? Загинули всі добровольці. Ми тільки більше втратили. Боротися з нею неможливо. Давайте краще повернемося до мети вашого прибуття в Нижні Кулички.

- Ви б про себе трохи розповіли, - шмигнула носом Марукка.

- Добре. Ми члени ради ООЧ - Об'єднаної Організації Чортів, - почав літній. - Мене звуть Чарлі, це моя дочка - Урсула. В даний момент ви знаходитесь в місті Нижні Кулички, на відміну від Верхніх Куличок,  загиблих внаслідок невідомої катастрофи. Наш народ вже давно оселився тут. Це цілком пристойне і зручне для життя місце, де надзвичайно рідко бувають чужі. Розкажіть же тепер, хто ви і звідки прийшли (наскільки ми знаємо, в Серпулії людей немає), і яке діло привело вас в наше забуте царство.

Кощій взяв на себе роль оповідача, і ми з Марушкою навіть заслухались, сидячи на м'якому дивані і потягуючи через соломинку апельсиновий фреш, принесений нам, як почесним гостям.

- Тепер ви знаєте мету нашого візиту. Так скажіть, чи відомий вам портал, про який я розповів? - закінчив промову Подорожній.

Чарлі потер підборіддя:

- Я думаю, ми можемо розповісти вам про двері, адже це не є секретом. Ми виявили їх під час досліджень лабіринту печер ще до того, як перейшли жити під землю. Власне, через це і стався розкол. Одні вважали, що закритий альвами портал відкривати не можна ні в якому разі, інші - що використовувати його для своїх цілей дуже вигідно і зручно.

- Але ж портал не можна відкрити без ключа! - вигукнула я.

- Дивіться, - Урсула увімкнула проектор, і на білій стіні ми побачили розкішні золоті двері з рельєфними зображеннями сонця і місяця, фантастичних птахів і рослин. - Двері ми так і не відкрили. Але чорти – народ хитрий. Ми придумали інший спосіб. Ми розібрали поріг.

Зображення ковзнуло, відкриваючи нашому погляду низ двері, де замість порога зяяла дірка і світилася білим молочним світлом.

- І куди ж веде портал? - запитав Кощій.

- Через цей невеликий прохід чорти потрапляють в різні світи. Місце, куди можна потрапити, не контролюється нашими бажаннями, воно завжди несподіване, але всі завжди повертаються назад. Таким чином, ми доставляємо з різних світів товари, якими користуємося самі і продаємо в інших світах. Так в техногенні світи потрапляє магія, а в магічні - надбання сучасної науки. Загалом, ми непогано влаштувалися. Подорожі по вимірам стали головним у нашому житті. Програми адаптації у інших світах вчать зі шкільної лави. Шкода тільки, великі речі через дірку протягнути неможливо.