Глава 42. Війна розродилася.

Воїни не ворухнулися, напружено стискаючи зброю в очікуванні ворога. Армія королеви наближалася.

Річки крові потечуть і обагрять наші з Кощієм руки...

Гадаю, що це – кінець...

Несподівано небо потемнішало, і чорні тіні впали на місто.

Зграя драконів зависла в небі. Попереду парила Матильда. Вони зробила попереджувальний видих вогнем і проревіла так, що почули усі:

- Ми з тобою, Нетті!

На мій величезний подив, я побачила на спинах драконів вершників. Кому ж це вільне плем'я дозволило осідлати себе? Придивилася. Це були альви! Значить, вони все-таки порозумілися!

Армія королеви зупинилася. Одна справа нападати на ворога при розкладці "десять на одного", і абсолютно інша - вступати у бій з вогнедишними драконами, готовими по першому моєму знаку спікірувати і зробити чистку вогнем і, можливо, відбірковий тур кандидатів на обід.

А це ще хто? Ще одна зграя летіла до нас з боку зникаючих Південних гір. Я упізнала їх тільки тоді, коли вони приземлилися на березі. Це були коблинай! У них все-таки вийшли дельтаплани! Частина загону залишила літальні апарати і, прикрившись щитами, стала поруч з нашими військами. Друга частина продовжувала кружляти трохи в стороні від драконів з арбалетами напоготові. В одній з коблінай, по короні, я впізналаТеліне. Це вона привела допомогу! Королева коблінай піднесла до рота рупор:

- Ми з тобою, Нетті! - промайнуло над містом.

Ось так моя маленька армія поповнилася повітряними силами. Я подивилася в сторону Марукки. Вона носилася над своїми військами, намагаючись підняти бойовий дух, який став раптом зовсім не бойовим.

Раптом води Аруни скипіли і на берег дружними рядами почали виходити не тридцять три богатирі, а озброєні гарпунами загони русалів. Красені які! Я навіть замилувалася. Вони йшли власними ногами! Отже, старенька морська відьма працює, як треба! В одному з ватажків русалів я впізнала царя Ялтея, другий своїм виглядом сам міг з успіхом замінити половину армії, це був морський змій Кхітаєць Х'ю.

- Ми з тобою, Нетті! - рикнув він так, що луна покотилася по всій окрузі.

Тут завирували води Аруни з іншого боку. З десяток водяних конячок на чолі з Люсьєном зупинилися біля берега, по коліно у воді. Мій старий знайомий келпі встав на диби, загрозливо махаючи міцними копитами.

Чудово! Водні сили в нашому розпорядженні. Як все вчасно вийшло!

- Гей, Марукко! Чи не час подумати про повну капітуляцію? - закричала я.

- І не сподівайся! - почулося у відповідь. - Знайшла чим лякати! Просто війна буде трохи довшою і крові проллється побільше! Ми все одно переможемо!

Уперта, сучка! І все ж вона має рацію. Моя армія значно збільшилася, але воїнів магічки все одно більше. Я не хочу, щоб проливалася кров моїх друзів!

Армія королеви тупцювала, не наважуючись почати бій, незважаючи на нацьковування Марукки.

А в цей час з боку моря наблизився ще один загін.

- Таті? - здивувалася я.

Колишні невидимки, невтомні працівники, заповзятливі комерсанти. Вони подобалися мені своєю хваткою. Але це зовсім мирний народ! Проте, озброєний косами, ножами і сокирами загін приєднався до моєї армії і зупинився в очікуванні.

- Ха-ха-ха! - розреготалася магічка. - Ви ведете на війну беззбройних селян! Ви зійшли з розуму! Вони ж всі загинуть!

Я тільки нахмурила брови у відповідь. Що я могла сказати? Вона в усьому права. І Кощієві доведеться погодитися на її вимоги, щоб не була пролита кров невинних на цю землю, щоб не залишилися сиротами маленькі таті, драконята...  Я вже приготувалася сказати йому про це, але нові дійові особи привернули мою увагу.

О! Гобліни! Ну ці вже точно виступлять проти мене, пригадають мені, як я їх «здала» навкам. Але, на мій подив, загін приєднався до моїх військ. Наперед виступив знайомий мені ближче за інших гоблін і пафостно вимовив:

- Нетті виступає за мир, за любов, за щасливі сім'ї. Вона допомогла зустрітися нам з нашими половинками. Тепер ми всі - щасливі батьки сімейств, так як всі наші дружини вже чекають малюків. Ми вдячні Нетті і підтримуємо її прагнення до миру. Заради мирного життя наших сімей сьогодні ми готові підняти наші мечі!

Оце так! Здорово! Навіть не думала, що, рятуючи Кощія, змогла зробити щасливими гоблінів і русалок.

А це ще хто?

Два абсолютно несхожих загони рухалися з боку Південних гір. Напівголі дикуни зі списами в руках, побачивши мене з Кощієм на килимовій доріжці, заволали нелюдськими голосами і впали ниць, завиваючи хвалебні пісні на честь бога і богині, Подорожнього і Мандрівниці, потім знову вишикувалися в колону і зайняли місце по лівому флангу.

Інший загін складала кіннота богатирів в червоних чоботях, з обручами на головах, в білих сорочках і з довгими мечами в руках. Прям, армія відплати. Загін із Китежа зайняв місце по правому флангу. Командир, що йшов попереду, схилився в низькому поклоні, а коли випростався, помахав мені рукою. Ба, та це ж мій китежський «наречений», Вернидуб!