-Глава 36. Яга Світозарівна та Незгасиме Світло. Частина 2.

Чи то встигла закрити очі, то чи не встигла, а вже будять. Не хочу вставати! Вдома мене зазвичай піднімає мобільний. Кричить диким голосом: «Досить спати, маленька негідниця! Сонце жопку припекло!» Я намацую його і натискаю на кнопочку «Відкласти», а через 5 хвилин все повторюється, і так раз 6-8, поки відкладати стане нікуди. Потрібно скочити, вмитися, одягтися, нафарбуватися і побігти. «Прокинутися» в цю програму навіть не входить.

Але сьогодні це явно не мій мобільний.

- Дівчино, піднімайся! Кощію! Ну ви і спите!

- Походили б ви бабуся, по світах стільки, скільки ми, - буркнув Безсмертний і відвернувся до стіни.

Анастасія Світозарівна потягнула мене за рукав, і я безвольно дозволила вивести мене у двір.

- О-ох!

Жаліслива бабуся вилила на мене відро крижаної води.

Ось, виявляється, який він - єдиний спосіб миттєво прокинутися!

- Ну, бабусю... Ну, дякую... Збудили... - клацала я зубами, витираючись. - Я ж тепер уся мокра!

- А тобі все одно переодягатися, - Анастасія Світозарівна подала мені довгий гарний сарафан, вишиту бісером сорочку, м'які самошиті туфельки і повернулася в хатинку. Звідти долинув дикий крик.

Я, роздягнувшись, але, не встигнувши одягнутись, рвонула двері і... зігнулася від реготу. Кощій не піддався на вмовляння, і турботлива господиня вилила на нього воду прямо на місці. До моменту моєї появи він злазив з печі, мокрий і розпатланий.

Ох! Я згадала, що роздягнена, і зачинила двері.

Сарафанчик сіл, як на мене шитий. Тільки довгий, до підлоги, як я в ньому через стіну лізти буду?

 - Нетті, ти готова? - виглянула Анастасія. - Дай-но оціню, - оглянула прискіпливо. – Гарно, як годиться. Ну-мо, швидко до столу.

- Так їсти ще начебто  і не хочеться, рано.

- А коли захочеться, ніхто не запропонує. Сідай.

Я зайшла в хатинку. Безсмертний уже перевдягнувся. На ньому була довга сорочка, довгий синій пояс, кілька разів обмотаний навколо талії, білі полотняні штани, заправлені в легкі, літнього варіанту, чоботи. Стара причісувала йому назад вологе волосся, воно здалося мені набагато довшим, ніж зазвичай. А йому йде.

Цікаво, як я зараз виглядаю. Хоч би дзеркало яке.

На столі вже парувала їжа. Я з ранку наїдатися не люблю, але права бабуся, хто гарантує, що сьогодні буде обід або вечеря?

Я вхопила ще гарячий пиріжок.

- Ти їж, мила. А я і тебе поки причешу.

- Та що ви, Анастасіє Світозарівно, я сама.

- Їж, дівчинко, не смикався. Ви на мене, голубки, не ображайтеся, що так будила. Хіба вас по-іншому розбудити можна, молодих, стомлених? Та й встали б, то ходили б сонними мухами, а вам сьогодні потрібен гострий розум, увага та обережність.

- Так ми не ображаємося, - з повним ротом відповів Кощій.

- Майже не ображаємося, - додала я.

А бабуся все чесала і чесала моє волосся, потім заплітати почала (що там плести?), мені навіть важко якось стало.

- Та годі вже, Анастасіє Світозарівно! - я похитала головою і довга товста коса вдарила мене по плечу.

- Це що ще таке?!

- Подобається, дівонько? Так ти більше на кітежанку схожа будеш.

Ай да баба! Я із задоволенням розглядала своє придбання. Завжди хотіла таке довге волосся мати. Як же вона так робить? І коса біла, а я ж блондинка фарбована! Чудеса!

Анастасія наділа мені на голову обруч з довгими підвісками, насунувши на лоба.

- Ось так носять. Красуня!

Кощій теж дивився на мене з подивом, ніби вперше бачив.

- А цією маззю обличчя намажте.

Ми намастилися, але нічого не змінилося.

- Може, вона вже зіпсувалася? - понюхала я.

- Один одного ви будете бачити такими, як є, а ось іншим вона очі відведе, будуть вони в вас знайомих своїх бачити. Кощій, плащ свій з кістками і черепом зніми.

- Не зніму.

- Так в такому вигляді тобі в місті не можна з'являтися. Візьми білий плащ, який я тобі наготувала.

Безсмертний заперечливо похитав головою.

- Костику, не пручайся, ховай його в рюкзак, бо вся операція зірветься.

- Тільки не туди, - стара подала нам простору полотняну сумку. - Перекладайте все необхідне.

Кощій знехотя зняв свій дорогоцінний плащ, охайно згорнув рулончиком і сунув в сумку:

- Добре.

- Діти, час у дорогу, до світанку ви повинні бути на місці. А виберетеся з Китежа благополучно, налаштуйте клубочок на сестру мою середню, Зоряницю. Я більше в пророцтві, на мапі записаному, нічого не розберу, а сестра моя, може, і знає що.  Постарайтеся, голубки, світ цей врятувати. Дуже  помирати не хочеться, - схлипнула старенька. - Прощавайте, голуби!

- Ми не прощаємось, люба Анастасіє Світозарівно, - поклала я руку їй на плече. - Все вийде.