Глава 1. А починалось все так…

Я перегорнула останню сторінку й відкинула стареньку пошарпану книжку геть. Зачитала мало не до дір. І як ви гадаєте, що за книга? Казки! Є у мене такий невеликий гріх, перечитую раз за разом улюблені казки, казки мого дитинства, які я благополучно перетягнула за собою в наш сучасний комп’ютерний світ.  Самій навіть цікаво, чому мене тягне весь час до одних і тих самих сюжетів? Адже зараз вибір літератури – більше, ніж «до не хочу». Електронні книги,  онлайн-читальні, різноманітність жанрів від екзотики до еротики… Звичайно, я читаю різні твори, та, час від часу, повертаюсь до улюблених казок.

Я задумалась.

Поступово до мене доходив увесь жах того, що сталося: я закохалась. Я?! Я, яка ще в юності отримала щеплення від любові, і впевнила себе та інших, що більше не закохаюся нізащо, ніколи, ні за якими обставинами. НІ В КОГО!!!

А зараз точно знаю, що закохалася-таки, бо у грудях щемить, як у п’ятнадцять років, коли розумієш, що жити без  НЬОГО не можеш, і певна, що мама не дозволить тобі вийти заміж за горезвісний об’єкт обожнювання. Правда, у тому чудесному віці вже через тиждень серце боліло вже за зовсім іншим кандидатом у ідеальні чоловіки. А одного разу воно усвідомило, що таких в цьому світі не існує, і замовкло надовго, я гадала, що вже назавжди.

А ось зараз сиджу і розумію: закохалася. І в кого? Зроду віку не здогадаєтеся. У головного лиходія старовинних казок. Ні-ні. Я сказала, в головного. Так-так, в Кощія Безсмертного. Ідеальний чоловік! А що? Не в Іванка-дурника ж закохуватись, хіба не так? І не в Івана-царевича. Мені слабохарактерні та ще і наївні до бісиків представники протилежної статі ніколи не подобались. А ось Кощій - це інша справа. Він - справжній чоловік!

А Чахликом його тільки заздрісники називають.

Упевнений в собі на усе 250%, саркастичний, поблажливо дивиться на світ, що оточує його, сильний, безстрашний, красивий. Брутальний…

Я розгублено потягнула до себе книгу казок. Усвідомлення повільно перетікало з лівої півкулі до правої і, крапля за краплею, занурювалось у підсвідомість.

Так от через що, точніше, через кого я досі самотня! Ні, тих, що бажають скласти мені пару, більше, ніж достатньо, тільки я все перебираю. Усі мені не такі, неначе порівнюю з якимось недосяжним ідеалом. Тепер все стало на свої місця, і я зрозуміла. Ось він - ідеал із глибин тисячоліть! Саме з ним я підсвідомо порівнювала усе життя зустрічних чоловіків! Виявляється, це проблема, яка вилізла з дитинства. А я досі і не здогадувалася, попри те, що психологією захоплювалась ще зі студентських років…

Та краще було б закохатися в якого-небудь сучасного співака або актора. Або у ведучого телешоу, врешті-решт. Обклеювала б кімнати плакатами з його портретами, накачала б у смартфон кліпів або фільмів, діставала б квитки на концерти. Так ні, закохалась у літературного героя, не існуючого в реальності. Хоча... він же "безсмертний" Криво посміхнулася через цю смішну думку.  Що, як мій ідеал живе десь і у наш час, маскуючись під звичайну людину.

Так, люба моя, щось твої думки не в тій бік звертають, в тому боці  лікарня з білими палатами і м'якими стінами. Я розгублено шпурнула книгу на тумбочку і пішла на кухню, намагаючись миттям посуду вибити з голови нав'язливу ідею.

Я вже не дівчинка, зовсім не дівчинка, грати в такі ігри.

Посуд не мився, я на нього  розгнівалась і кинула напризволяще. Піду краще до ванної кімнати, скупаюсь. Дзеркало відобразило мою оголену фігуру. Я приваблива, можна сміливо сказати, що гарненька. Не худенька, а витончена. Зріст, звичайно, не модельний, але й так половина сильної половини людства нижча за мене. Мужик щось дрібний пішов. Правда, мені це зараз без різниці. Тому що я така симпатична та сексуальна, та геть розчарована у чоловіках молода жінка. І чому це мені здається, що Кощій якраз би мені підійшов?

Я струсила мокре після душу волосся, наділа стрінги і пішла спати. (Не дивіться на мене так, дійсно, не визнаю я усякі там піжами чи нічні сорочки). Книжечка зі старими казками сумно чекала на тумбочці. Прочитана і самотня. Не починати ж з початку, щойно дочитала, - зітхнула я. Двадцять п'ятий раз. Швидко сунула книжку під подушку і натягнула на себе простирадло. Треба зав'язувати, поки це ще лікується.

                                                         * * *

Буває іноді, тільки починаєш засинати, здається, ніби провалюєшся кудись, сіпнешся і прокинешся. Саме  так я й зараз починала дрімати, коли мене смикнуло. Ні, не я сама здригнулася, заблукавши між сном і дійсністю, а хтось великою і сильною рукою тримав мене за ногу і тягнув у ліжко. Не зрозумійте мене неправильно. Не у ліжко із сексуальним підтекстом, а в його глибину, ніби відкрилася у середині якась діра. Я виринула з шокового стану, коли мої ноги вже провалилися у безвість, та вчасно вхопилася рукою за тумбочку, тумбочка проїхалась до ліжка і увіткнулася в нього, а я отримала змогу підтягнутися і дістати другою рукою до підвіконня. Спробуй тепер мене відірвати! Я повільно, але вірно вибиралася з ліжка, не дивлячись на те, що хтось тягне в протилежному напрямку.

Нарешті... Вибралася...

Стоячи на колінах і вчепившись у підвіконня, я озирнулася, щоб подивитися, хто ж це тримає мене за ногу. На моєму ліжку сидів, здивовано озираючись. сам Кощій. В усякому разі, такий самий, яким я його собі уявляла. Ні, мабуть, ще кращий, живий і до біса привабливий.

На німий шок пішло пів секунди, і я заволала. Взагалі-то я не з писклявих панночок. У дитинстві завжди спокійно відбирала у хлопців, які так любили лякати дівчат, мишей чи павуків, а інколи й сама пускала комусь із шибайголів за комір ящірку. От весело було! Але зараз, ви мене зрозумійте, не щодня побачиш  казкового героя  на своєму ліжку.