Глава 32. Назвався грибом – лізь у кошик! Частина 2.

- І це все, що можуть сказати ваші фахівці? - Кощій потрясав мапою перед носом Марукки.

Добре ще, що зроблена вона була з якогось матеріалу типу пластика і не розсипалася прямо в руках від такого «дбайливого» відношення.

- Зрозумій, тисячі років пройшли. Природно, на карті немає місць, за якими ми могли б орієнтуватися, річки течуть іншими руслами, озера висохли або з'явилися нові.

- Виходить, ми дарма здійснили подорож через Мертвий ліс і спускалися на морське дно?

- Не дарма, - вставила я, - в усякому разі, ми Мертвий ліс зробили живим, ні, не «ми», а «я», бо це з моєї легкої руки таті вирушили на грибне полювання. По-друге, ми зупинили війну між морськими царями, ні, не «ми», а «я», адже це я все придумала і про все домовилась. По-третє, я врятувала від смерті бабусю - морську відьму, і поклала початок шоу-бізнесу на дні моря...

- По-четверте, за всі ці подвиги тобі належить пам'ятник за життя, - зупинив мене Кощій. - Або, як мінімум, бюст на батьківщині. Але його не буде кому поставити, якщо ми не зупинимо кінець світу!

- А може, нам просто підійти ближче до краю землі і жбурнути наші камінці подалі в темряву?

- Цей варіант залишаємо на самий крайній випадок. По-перше, немає ніякої гарантії, що в той момент, коли ми будемо наближатися до краю землі,  не обломиться черговий шмат і не поглине нас. Що тоді з нами буде, зникнемо ми, випаруємось? Нам зараз не скаже цього ніхто. Хочеш ризикнути?

Я здригнулася, уявивши картину, і похитала головою.

- Ні. Точно, ні.

- По-друге, - продовжив Безсмертний, - нам все одно потрібно дістатися до острова Боаяна і відшукати ключ. Чи ти збираєшся отримати прописку тут і жити на останньому недогризку землі, що незабаром залишиться? Тут і так вже перенаселення через переселення західних народів. Частина території, що залишилася, не прогодує всіх, і незабаром тут почнеться війна за кожен клаптик, кров буде литися рікою, настане другий кінець світу.

Королева у жасі вхопилася руками за голову, щось її така перспектива не тішила. Мене, втім, теж.

- Згодна. Але якою інформацією ми володіємо?

- Єдине, що можна сказати напевно, це те, що десь за краєм землі дійсно існує міфічний острів Боаян, і що дійсно існує шлях до нього.

- У нашому світі його називають Буяном, - сама собі сказала я.

- Що?

- Кажу, що цей острів згадується навіть в наших казках, але ніякої підказки, як туди потрапити, я щось не пригадую. Давай повернемося до мапи.

І ми втрьох знову схилилися над старовинною реліквією з неідентифікованими в наш час географічними об'єктами, незрозумілими коментарями у віршованій формі і їх сучасним перекладом.

- Точно можна сказати, що ваш шлях буде пролягати за Південними горами. Самих гір на мапі немає, альви створили їх пізніше, щоб відгородитися від світу, але вони повинні проходити десь тут, - провела магічка ребром долоні по пластику. Це два довжелезні хребти, що тягнуться від моря до самого краю світу. А, може, і не два, а більше. Між хребтами проживають нащадки давніх альвів  і гніздяться дракони. Що знаходиться по той бік гір - не знає ніхто. Всі ось ці назви, - вона знову тицьнула пальцем в мапу, - це об'єкти, які перебувають, або перебували раніше, за територією гір. Вам потрібно перебратися на той бік і далі орієнтуватися на місці. До того ж враховувати, що частина цього світу вже «з'їдена» кінцем світу. Можливий варіант, що дороги до острова Боаяну більше немає.

Ми з Кощієм перезирнулися. Перспективка-а. Піди туди, не знаю куди, знайди те, не знаю що.

- Ще проблема, - додала Марукка, - гори нездоланні. В усякому випадку, до сих пір ніхто не міг піднятися на них.

- А хто-небудь пробував? - запитав Безсмертний.

- Я була там, - перебила його я, - стіни, дійсно, гладкі і стрімкі. Але мене перенесла дракониха. Гадаю, вона не відмовиться допомогти нам перебратися через гори, а, може, і до самого краю світу підкине?

- Твоя подруга прилітала пару раз, кружляла над замком, - повідомила королева. - Але коли вона прилетить наступного разу? Ми не можемо чекати.

- Взагалі-но вона залишила  мені, - якось навіть говорити ніяково, скажуть, що вірю в такі дурниці, - лусочку. Казала, варто її полоскотати, вона почує і з'явиться.

- Та що ж ти мовчала?! - зрадів Кощій.

Виявляється, він вірить в такі казки!

- Діставай!

Я витягла з кишені чорну блискучу луску, розміром з DVD-диск.

- Стій! - зупинила мене королева. - Не здумай викликати дракониху зараз. Де вона сяде? Спочатку я накажу звільнити місце на ринковій площі.

                                                * * *

Незабаром ми вже стояли на абсолютно порожній ринкової площі. Ніщо не вказувало на те, що тільки недавно тут було тісно від товарів та народу, тільки кілька великих, мабудь, ельфійських яблук, розсипаних при поспішній евакуації, червоними ліхтариками нагадували про себе.

Схоже, королева і Безсмертний серйозно ставляться до такого способу викликання драконів. А мені щось не віриться.