Глава 31. Бізнес є бізнес. Частина 2.

Через 20 хвилин я вже пливла в напрямку від однієї армії до іншої з імпровізованим білим прапором в руці.

Від військ противника відокремилася висока фігура з таким же прапором і рушила мені назустріч.

- Кощій, - вигукнула я, підпливаючи, - ти?!

- Нетті!

І ми обнялися, зустрівшись між двома арміями, напружено чекаючих результату, адже, по правді кажучи, нікому і ніколи не хочеться вмирати, тим більше через якісь незрозумілі розбірки у вищих ешелонах.

- Біжимо, швидше! - потягнув мене за руку Кощій.

- Куди?! Стій! - вперлася я.

- Як куди? Я йшов парламентарем з єдиною метою: звільнити тебе. Я насилу умовив Ялтея дозволити мені піти на переговори, той рвався в бій і чути нічого не хотів. Я був готовий запропонувати К’хитайцю свій меч, як викуп за тебе! І тут така удача - ти тут! І зараз ми далеко від ворогів, ми можемо просто втекти!

- І де ти бачиш ворогів? Я в даний момент теж виступаю парламентарем і захищаю інтереси К’хитайця Х'ю.

- З глузду з’їхала? - Кощій уперся руками в боки і докірливо похитав головою. – Я тут божеволію від хвилювання. Готовий найдорожче віддати заради твого порятунку, а ти просто перекинулась у ворожий табір!

- Заспокойся, - я поклала йому руки на плечі, - я всього лише хочу запобігти війні між морськими царями. Це погано?

- Непогано, - трохи м'якше відповів Безсмертний, хоча погляд все ще відводив в бік. А що, К’хитаєць відмовляється від претензій на Риф Рожевих Коралів?

- Зовсім ні, по правді кажучи, у нього набагато більше прав на цю територію.

- І ти повірила йому?

- Навіть не в цьому справа, від може запропонувати натомість набагато вигідніші для Ялтея землі. Ми допоможемо царям оформити обмін і уточнити межі між державами, щоб подібні розбіжності не виникали в майбутньому.

- Добре, я повідомлю Ялтею.

- Отже, через годину на цьому ж місці ми зустрічаємося разом з правителями, і вони укладають угоду.

- Домовилися, - Кощій зібрався йти.

- Гей, стій, ти нічого не сказав щодо мапи. Ялтей віддає її нам? І взагалі, вона у нього? А то у мене виникла думка, що, можливо, вона знаходиться у К’хитайця Х'ю, або ще якогось іншого морського царя.

- Колись, дуже давно, альви передали мапу предку Ялтея, і він обіцяв зберігати її вічно, якщо тільки не виникне надзвичайна ситуація.

 - Ну і?

- Кінець світу є надзвичайною ситуацією і досить вагомою причиною віддати мапу нам. Він зробить це, як тільки ми повернемося до палацу, - і Кощій поплив у напрямку до армії Ялтея.

А далі все пішло мов по маслу. Договір був підписаний, гонець відправлений до Кракена, щоб той допоміг проорати по дну моря межу. Всі були задоволені. Ми повернулися в Бурштиновий палац, де нас усіх, а особливо свого вінценосного чоловіка, зачекалася вже чарівна Нана.

Щоб відзначити закінчення війни, вона організувала бенкет на весь підводний світ, слов'янські традиції бурхливо відзначати будь-яку подію і знаходити причину для п'янки, навіть якщо це перший понеділок на тижні, мирно осідали на морському дні. Відмовитися від бенкету було вище наших сил, та й не можна рятувати світ на голодний шлунок. Я не повторююсь? Я і келпі проголосували «за», а Кощій погодився за умови, що відразу ж після бенкету ми вирушаємо в дорогу, адже кожен день кінець світу наближається.

Ми дружно погодилися, не знає він, як наші гуляють. Під чуйним керівництвом Нани і моїм гулянка затяглася далеко за північ і на сушу ми повернулися тільки вранці. Морська цариця попрощалася з нами тепло, але сказала, що хоч їй дуже хотілося б повернутися додому, але якби це можливо було на трошки, щоб потім повернутись до Ялтея. Прив'язала дівчинку тут любов, а може, і роль цариці теж. Решта сп'яну взагалі не помітили нашого відбуття. Нас проводжала тільки русалка Іда, одна з придворних Нани і, як я зрозуміла, нова подружка Люсьєна.

Мене весь час цікавило, як ми зможемо тепер дихати на суші, але морська цариця з Воронежу заспокоїла нас, що це не проблема.

Коли ми вибрались на мілководдя, Іда розкрила перламутрову мушлю, яку несла з собою, і веліла нам схилитися над нею. Що там було, я не знаю, якесь зеленкувате желе, але в той самий момент з мого горла вислизнула рибка і пірнула у в'язку рідину. Кощієва - теж. Мабуть, там було ще комфортніше, ніж в людському організмі. Русалка закрила мушлю, попрощалася з нами і попливла на глибину прощатися з келпі. Ми з Кощієм вибралися на берег і з задоволенням розтягнулися на теплому піску. На похмілля хотілося спати, вони там, на морському дні, примудрилися виготовляти дуже смачне вино з якихось молюсків. Молодці.

Наші водолазні шоломи-горщики мирно лежали на березі, чекаючи нас.

Ми з Кощієм стали розглядати карту. Вони була дуже давня і зберігалася в водонепроникному футлярі. Розібрати що-небудь зовні було неможливо. Та й змінилося все за тисячоліття. Навряд ми змогли б зараз розібратися, що де, куди і звідки. Ми вирішили повернутися в Спляче місто і дозволити дослідницькій групі королеви Марукки вивчити цей старовинний документ.

Ми і не помітили, що келпі вже виліз з води і задумливо стояв біля смуги прибою.