Коли в очах розвиднілось... Коли в очах розвиднілось, я побачила голови Люсьєна та Кощія, що схилилися наді мною... на тлі пропливаючих по своїх справах різнокольорових рибок. Я дихаю!
Захват розлився по моїй свідомості. Я підскочила, налякавши своїх супутників, і почала кружляти і перекидатися в воді. Ось це клас!
- Що з нею? - почувся переляканий голос келпі.
- Тепер вже все в порядку, - відповів Безсмертний. - Нетті! Закруглюйся з експериментами, рибки працюють чудово, час в дорогу.
Я підпливла:
- Люсьєн, а дія рибки надовго?
- Напевно, поки рибка жива.
Заспокоїв. Сподіваюся, моя ще в розквіті сил і енергій, а не пенсіонерка?
- Ага. А якщо нам треба буде на сушу?
- Якось я цим не поцікавився.
- Та ти!.. Та ти!.. - у мене слів не вистачило для вираження того, що я про нього подумала.
- А мене це якось не стосується.
- Ах, його це не стосується?! А як щодо кінця світу? Вже він торкнеться всіх і всього, навіть цього моря!
Келпі якось відразу посмутнів.
- Заспокойся, Нетті, - взяв мене за руку Кощій. - Думаю, все це вирішується елементарно, не роби проблему з кожної дрібниці.
- Для вас все дрібниці, все ви, чоловіки, такі, - спробувала образитися я, але дуже вже хотілося швидше насолодитися усіма красотами підводного світу. - Гаразд, поспішаємо до морської цариці.
І ми попливли, тримаючись за спину келпі, що знову перетворився на конячку, так йому було зручніше буксувати нас.
* * *
Бурштиновий замок виріс перед нами, несподівано проявившись, як зображення на фотографії, і заграв, засяяв теплим сонячним світлом, народженим бурштином. Бурштин сам по собі камінь теплий, світлий, живий. А тепер уявіть його в якості будівельного матеріалу. Стіни, колони, навіть дах вистелений сонячними пластинами. Хотілося в казку? Ось вам, маєте.
Нас вже чекали. Дві хихикаючі русалоньки кидали закличні погляди на моїх супутників. Вони зовсім не були схожі на своїх річкових родичок і здавалися дуже юними і безтурботними. Вони провели нас до палацу повз охорону – зубастих монстрів з головами крокодила і тілом змії.
У палаці краси невимовної всі меблі були теж краси невимовної, із самого справжнісінького бурштину, і тільки два трони - золоті, інкрустовані яскравими дорогоцінними каменями, що відразу привертало до них увагу. Один був порожнім. На другому сиділа білява кучерява дівчина в туніці з розрізами до стегна, прикрашеній білими і рожевими перлинами, такий же вінець вінчав її голову. Я здогадалася, що це і є морська цариця. Та вона не старша за мене!
Побачивши нас, володарка морська залишила крісло і поспішила назустріч.
- Я так чекала! Так чекала! Вже боялася, що не прийдете! Спасибі, друже, що ти привів гостей в мій палац, - вона голосно чмокнула келпі в ніс, внаслідок чого той знову перейшов у людську подобу в очікуванні повторного поцілунку, якого, втім, так і не дочекався.
Швидко водяні конячки прилаштовуються, його тут уже називають другом!
- Велика цариця морська Нана, - схилився в поклоні Люсьєн. - А це мої друзі, Кощій Безсмертний і Нетті Кощієнко.
- Ой, як цікаво! - сплеснула в долоні цариця. - Я про Кощія стільки казок прочитала, а про Нетті навіть не чула. Розповісте мені все про себе?
- А звідки ви…
- Ні-ні-ні, тільки на «ти», - перебила мене Нана.
- Добре, звідки ти знаєш про Кощія? Наскільки я знаю, в цьому світі казок про нього немає, ми сюди нещодавно потрапили.
- А я не з цього світу, в наших казках Кощій - великий чарівник і лиходій, чахне над златом і робить капості всім в окрузі. Я й подумати не могла, що він такий симпатичний. У мене в дитинстві книжка була «Казки Пушкіна».
- Стоп. А ось з цього моменту детальніше. Де ти раніше жила?
- Ой, це зовсім інший світ, ти не знаєш...
- Місто?
- Во... Воронеж...
- Ай да Пушкін! - вигукнула я.
- Ай да сучий син! - підхопила Нана. - Так ти теж звідти?
- Так, тільки не з Росії, а з України, з Дніпра.
- Сусіди! - розпливлася в усмішці морська цариця.
І ми ніжно обнялися. Чоловіки здивовано лупали очима.
- А як же ти тут опинилася, Нана?
- Ах, сумна історія. Відпочивала в Алушті, плавала на надувному матраці, заснула, запливла у відкрите море, потрапила в шторм і пішла на дно. Усе.
- Усе?
- Майже. Під водою я потрапила у вир і опинилася тут. Я вже думала, що почалися передсмертні галюцинації, коли мені запихали рибу в рот, але я проковтнула її і стала дихати у воді. Сон чи галюцинація, але я тут живу вже другий рік. Морський цар запропонував мені стати його дружиною, його колишня пропала безвісти, катаючись у Острова Загиблих Кораблів на морському змії, і я погодилася. Вдома у мене ні з ким серйозних стосунків не було, а Ялтей виявився привабливим і вихованим чоловіком. Я в нього закохалася по самі вуха, тільки йому цього не кажіть. А зараз він пішов на війну, я дуже за нього переживаю і сумую. Може, залишитеся до його повернення?