Глава 28. Загадка Мертвого лісу. Частина 2.

Ніхто не вірив, що келпі з'явиться на поклик. Чесно кажучи, я і сама м сумнівалась, адже не раз переконувалася, що водяна конячка - ще той шахрай. Проте, на наступний ранок Марукка веліла подати карету і нас відвезли до Аруни. І дуже навіть вчасно. І чекати не довелося. Води спінилися, як в казці, і на берег вискочила кудлата руда конячка з посмішкою на всі 32 (чи скільки там у них?) зуба, обтрусилася і втупилась вичікувально.

Я так зраділа, що кинулась назустріч келпі, розкривши обійми. Кінська морда рвонула мені назустріч, перетворюючись на ходу в людське обличчя, і келпі смачно поцілував мене прямо в губи. Я відскочила, сором'язливо озирнувшись на супроводжуючих, потім знову перевела погляд на Люсьєна, який був голим, як...  як кінь, з якого він тільки що перетворився на людину, і так само надзвичайно вродливим.

В усіх відношеннях. Я тільки-но задивилася, як краплі води грають на його гнучкому м'язистому тілі, а Кощій вже накинув на нього плащ. Треба ж, свій знаменитий плащ з черепушкою не пошкодував!

Келпі хмикнув, але знімати не став.

- Привіт, Нетті! Щось трапилося чи просто скучила? - стрельнув він очима, оглядаючи мене поглядом з ніг до голови і багатозначно посміхаючись.

- Привіт, Люсьєн! Ти нам, справді, потрібен, без особливої ​​необхідності я б тебе не потурбувала. Знайомся, це Кощій.

- А я його пам'ятаю, пірнав, як щука, в моєму озері. А ця красуня? З нею мене познайом!

Ось так завжди. «Красуня»! Але ж тільки що в центрі уваги була я!

Все, настрій зіпсував.

- Королева Сплячого міста, Марукка, - довелося мені представити свою супутницю.

Та це все її шикарне плаття! Якби на мені було таке!

- О, дуже приємно, - келпі зробив реверанс, оголивши при цьому все, що не треба було.

Чи треба було?

Магічка зашарілася. А сама очима його їсть, їсть.

- А це мій друг, Люсьєн.

- Водяна конячка, - захоплено прошепотіла королева. - А чому ми тут стоїмо? У мене в замку є басейн, там і поговоримо.

- Гаразд, - трусонув зеленуватою гривою волосся келпі, тільки я своїм ходом. Дівчатка, кого підвезти?! - крикнув він, скидаючи плащ і знову перетворюючись на коня.

Він витончено розвернувся боком і заклично постукав копитом.

- Я...  - Марукка зніяковіло оглянулась, - я все життя мріяла покататися на водяній конячці...

- Так у чому справа? Мрії повинні збуватися, - Кощій легко підхопив магічку і посадив її на келпі. - А ми вже якось в кареті...

                                                * * *

У замку, дійсно, був басейн. У спеціальному приміщенні стояла дерев'яна коробка, яку королева називала сауною, а поруч - величезний казан з водою. Внизу, розташовувалась система для нагрівання: просто-напросто слуги розводили багаття. Як розповіла магічка, опис системи було знайдено в бібліотеці чортів і побудовано за їх кресленнями.

Марукка запропонувала навіть організувати сауну, але Кощій сказав, що паритися ніколи, потрібно світ рятувати, а келпі - що він не буде плавати в гарячій воді, а мене ніхто взагалі не спитав, і банний день вирішили перенести на більш вдалий момент.

Організувавши пікнічок прям коло котла-басейну, в якому зручно влаштувався Люсьєн, ми виклали нашому гостеві ситуацію, що склалася. Про кінець світу він знав і навіть вже перебрався в наступне озеро, тому був готовий докласти своє копито до справи порятунку світу.

Що стосується подорожі до моря, то він був навіть радий побачити незнайомі місця, у його мами про море залишилися найяскравіші спогади. Той факт, що доведеться транспортувати мене разом з Кощієм, його не надто потішив, але, зціпивши зуби, він погодився.

Зупинка була тільки за одним: як нам подолати ділянку з грибами. При всій швидкості келпі, ми б все одно не змогли пробути під водою стільки часу, щоб виринути в безпечному місці.

Нам усім довелося добряче замислитися і, як за зло, в голови нічого не лізло, у всякому разі, нічого розумного. Келпі поєднував роздуми з продовженням трапези, апетит у нього був відмінний.

- Нетті, подай-но мені о-он ту тарілочку, - попрохав він.

І як йому вдається спокійно їсти, коли ми не можемо нічого придумати?

Я потягнулася і звалила салатник, що стояв біля краю котла. Той плюхнувся в воду догори дригом і поплив, а я, як Архімед, закричала:

- Еврика!

- Так називається той смаколик, який ти звалила у воду, чи той, що я просив передати? - поцікавився Люсьєн.

- Так називається те, що я знайшла рішення!

- Ну і?..

- Дивіться, - я вказала пальцем на салатник, що плив догори дном, - він не тоне, і під ним є повітря! Ось так ми і переберемося через небезпечне місце!

- Та ти розумниця! - вигукнув Кощій.

Але насолодитися успіхом я не встигла, вже краще б я не поспішала зі своєю «Еврикою», тимчасове затишшя закінчилося, і життя знову покотилося з шаленою швидкістю, немов пущене з гори колесо. Нас терміново збирали в дорогу, давали настанови. Ми випробовували різні ємності з різних матеріалів і зупинилися на парі обпалених горщиків. До небезпечного місця ми повинні були плисти на поверхні, сидячи на келпі і тягнучи горщики за собою, близько небезпечного місця запірнути під них і перебратися через територію лісу, а далі знову продовжити шлях по поверхні. Далі ми б почекали на березі, поки келпі змотається до морського царя і принесе мапу або ж приведе самого царя на аудієнцію.