Глава 28. Загадка Мертвого лісу. Частина 1.

- Ніяких шансів, - похитала головою Марукка. - Якщо, звичайно, ніхто з вас не вміє дихати під водою. Я – точно, ні.

Ми з Безсмертним перезирнулися.

- А де, взагалі, морський цар проживає?

- У Бурштиновому морі. Ти, Кощій, в ньому вже плавав.

- Плавати - плавав, але місцевого правителя не зустрічав.

- Звісно, буде він тобі на поверхні прогулюватися. Він живе в прекрасному бурштиновому замку на дні, в оточенні прекрасних русалок, серед перлів і коралів.

- Це всі твої знання про підводний світ? - уточнила я.

- Всі - зніяковіла королева. - Немає нікого, хто побував би в бурштиновому замку, та повернувся з розповіддю.

- Хтось, значить, побував. Звідки ж стало відомо про замок?

- Це все, що знайшли в давніх книгах...

- Так, може, зараз не існує вже ні замку, ні короля?

Марукка знизала плечима.

- Гаразд, йдемо до моря, а там що-небудь придумаємо, - махнув рукою Безсмертний. - Може, русалка яка вилізе на берег.

- Тобі що, русалки вже сняться? - сердито тупнула я.

- По-перше, - пояснила королева, - морські русалки на берег не виходять, у них риб'ячі хвости.

- Ну то й що? - знизала плечима я. - У річкових навок теж риб'ячі хвости, але це не заважає їм ночами прогулюватися гарненькими ніжками під місячним сяйвом і полювати на випадкових перехожих чоловіків.

- На морських русалок це правило не поширюється.

- Да-а, дійсно, - пригадала я знамениту андерсонівську «Русалоньку».

- По-друге, - продовжила магічка, - до моря немає дороги.

- Тобто? - мало не хором вигукнули ми.

- Від Південних до Північних гір тягнеться Мертвий ліс. Південні гори створили непрохідними стародавні альви, а Північні покриті льодовиками, та й племена турсів,  проживають біля підніжжя, не дають можливості пройти їх, самі переконалися, що з ними не те що домовитися, але і поговорити неможливо.

- А сам ліс? Що в ньому такого, що його назвали Мертвим? - поцікавився Кощій.

- Він сповнений грибів, - прошепотіла, схилившись до нас, магічка, немов боялася, що її підслухають.

- Так це ж чудово! - вигукнула я. - Обожнюю гриби: смажені, тушковані, мариновані, варені в супі, в будь-якому вигляді і в будь-який час!

Марукка подивилася на мене, як на божевільну:

- Я сказала «грибів»! Ти не почула?

- Я розумію, що грибів. То й що?

- Ах, я зовсім забула, що ви в цьому світі нещодавно, і що справжні гриби можна, які росли на нашій давній батьківщині, можна було їсти. Точно, в старому світі кухарі часто подавали до столу грибні смаколики. Але тут зовсім інша справа. У Мертвому лісі живуть тільки гриби. На капелюшках у них знаходиться зубаста паща (зуби в кілька рядів!), вона завжди відкрита в пошуках їжі. Ці монстри пристосувалися ходити по землі, лазити по деревах і навіть літати. Все живе, щозустрінеться їм на шляху, вони пожирають з неймовірною швидкістю.

- Добре, точніше, нічого доброго, - поправилася я. - Але якщо вони з'їли все живе, що було в лісі, то мали б уже померти з голоду.

- Вони дуже добре пристосувалися, молоді міцні гриби під'їдають стареньких, швиденько виростають і, в свою чергу, йдуть на корм молоді. Ось такий колообіг. А плодяться і ростуть вони досить швидко, тому кормів вистачає. На щастя, за територію лісу вони далеко не вибираються, мабуть, без лісу існувати не можуть, а то давно б уже витіснили, точніше, виїли, інших мешканців Серпулії. Тепер самі бачите, в Мертвий ліс ніхто при здоровому глузді не поткнеться, а на захід дорога закрита.

- Але я жпобував на морі, - спробував довести своє Кащей.

- Згадай, як туди потрапив? Тебе забрав смерч. А назад - завдяки птиці Рух.

- А на драконах можна перелетіти через ліс? - запитала я.

- Дракони літають низько, вони важкуваті.

- Я б не сказала, що так вже низько, - згадала я свої запаморочливі польоти.

- Гриби дістануть, вгору вони піднімаються дуже високо. Птахи над лісом не літають, гадаю, що й дракони не зможуть, - впевнено кивнула Марукка.

- У мене є знайома дракониха. А якщо домовитися, щоб вона летіла вище?

- Вище - повітря розріджене, - пояснив Безсмертний. - Дракон не полетить.

- А спуститися по річці? Наскільки я зрозуміла, річка, що протікає край міста, впадає в море.

- Аруна? Її гриби перелітають спокійно.

- Отже, виходу немає ніякого? - схилив запитально голову Кощій. - І ми все залишимо, як є, навіть не спробувавши?

Я задумалась.

- По повітрю - не можна, по річці - не можна... А якщо під водою?

- ...?

- Гриби плавають?

- Ні... Але люди теж не плавають. Там кілометра два мінімум. Під водою не пропливеш стільки, а з’явишся над поверхнею, навіть щоб вдихнути повітря – зжеруть!