Глава 26. Сваха. Частина 2.

Де мій Кощій, агов?

Вдалині почувся тихий сміх, немов хтось грався дзвіночками, і я пішла на звуки. Ну ось, так я і знала. Цих чоловіків не можна на хвилину залишити без нагляду! Безсмертний стояв на березі в оточенні групи дівчат в пишних вінках і нічних сорочках. Дівчата були чорненькі, біленькі, руді, але всі з розпущеним волоссям, що спускалося нижче пояса. Сорочки обтягували їх пишні бюсти, немов вони тільки що купалися в одязі, і нічого не приховували, навпаки, робили груди ще більш спокусливими.

Так, що це тут за місцеві прости...  вибачте, безсоромниці? Я не зрозуміла!

- Кощій!

А він-то чого посміхається посмішкою ідіота? До сих пір особливого завзяття до жіночої статі за ним не помічала. З однією чарівною дівчиною ось уже скільки днів подорожує (і скільки ночей проводить в безпосередній близькості), а досі ще нічого між ними, чи то пак, між нами, не було.

Ну, я його в образу не дам і спокусити не дозволю! А дівчата в цей час, не звертаючи на мене жодної уваги, хихикають, лоскочуть Кощія, білими пальчиками всюди лізуть. А йому, схоже, все це подобається!

Значить, мені він бідкається з приводу дріб'язкової подряпини, а перед цими фіфами розтанув зовсім.

- А ну припиніть! - закричала я. - Не ваше - не чіпайте! Поклали, де брали!

- Ми тебе не будили, - відповіла одна чорнявка. - Іди за добру, по здорову.

- Та ні, так не вийде, - я схопила одну з спокусниць за плече і відірвала від Кощія.

Матінко, яка ж вона холодна! У неї що, остання стадія вегето-судинної дистонії?

А одяг, і правда, була мокрий, немов дівчина тільки вилізла з води, і майже не відчувався, ніби зітканий з місячного сяйва.

- А ну по домівках! Мамки-папки не сплять, хвилюються, а вони тут серед ночі облаву на невинних подорожніх влаштували!

Дівчата розреготалися у відповідь на мої вмовляння.

- Залиште його! - боротися зі збудженими красунями собі дорожче, але я спробувала вирвати Безсмертного з лап розпусти.

- Кощію! Пішли звідси! Нам потрібно кінець світу зупинити, а ти...

Безсмертний навіть не подивився на мене, так і стояв, посміхаючись дурною посмішкою і відсутнім поглядом втупившись в нікуди, немов загіпнотизований.

«Милі дівчатка» обступили мене з усіх боків, як на великих розбірках.

- Послухай, люба, - взяла мене за петельки рудоволоса дебела дівка, - ти спасибі скажи, що тебе не чіпали, а то ми зараз подумаємо і передумаємо, і приєднаєшся до нашої веселої компанії.

Якби ми були наодинці, мене б її зріст не зупинив, я б їй жваво патли повисмикала, ще й  не таких бачили. Але їх тут не менше п'ятнадцяти, і вони на своїй території. Доведеться грати в дипломата.

- А ви б розповіли, що до чого, може, я й сама була б не проти членства в вашому клубі...

- Дівчата, а ну-мо організуємо їй холодну ванну і риб'ячий хвіст замість ніжок! - руда смикнула за руку і всі разом потягли мене до води.

Тільки зараз я зрозуміла, з ким маю справу. Це ж звичайні річкові русалки, на Україні їх ще називають «навки». Найчастіше це дівчата, що потонули,  або померлі нехрещеними діти. Ночами вони виходять і танцюють на полях і луках, особливо при повному місяці, тому їх риб'ячі хвости легко перетворюються в ноги і назад. Вони не злі, там, де вони гуляють, поліпшується урожай, але випадкового подорожнього можуть залоскотати до смерті або заманити до себе в річку і втопити. Від них захищає полин, але полину у мене немає.

Знання про русалок промайнули в моїй голові, і єдина думка, яка залишилася: треба робити ноги.

- Стоп-стоп-стоп! - вперлася я щосили ногами в пісок, коли вода вже лизала мої п'яти. - Ми можемо домовитися!

- А що в тебе є? - зацікавилася чорнява.

- Фух, давайте сядемо і поговоримо.

Русалки знехотя повернулися на берег, по їхніх обличчях я читала: трохи раніше, трохи пізніше, все одно вона від нас нікуди не дінеться.

Зацікавившись, підійшли навіть ті з навок, які залишалися з Кощієм.

- Я так розумію, ось цей млявий тип потрібен вам виключно, як чоловік? - вказала я пальцем на Безсмертного.

- А як ще? - здивувалися русалки.

- А як чоловік він, скажу вам по секрету, ніякий.

У навок витягнулися лиця.

- Брешеш! - крикнула мені в обличчя руда.

- Повірте, подорожую з ним вже досить давно, і нічого, ніяких пропозицій(і не збрехала навіть).

- Це сумно, - зітхнула чорнява, - але він симпатичний, ми все одно заберемо його з собою, у нас і таких чоловіків немає.

- Як? Зовсім ніяких?

- Соромно сказати, - відповіла красива блондинка, - був у нас один, водяний дідусь, але мабуть прийшов до кінця його вік, врізав дуба напередодні.

- Залишив нас, сиріток нещасних, - деякі навки почали витирати сльози.

- А ти не бійся, йому у нас добре буде, - додала чорнява, - буде нашим королем.