Німа сцена з «Ревізору». І думки рояться-рояться. Якщо це не Марукка організувала кінець світу, то хто? Кому це потрібно? І що нам тепер робити? Гинути тут?
- Та-а-ак, - протягнув Кощій. - Оце так новина. - А як потрапити в наш світ, ти знаєш?
Чарівниця заперечливо похитала головою і повісила ніс, схлипуючи:
- Якби знала, сама б до тебе прийшла, а не тебе сюди викликала.
- А як закляття знайшло мене?
- Закляття може подорожувати між світами, йому не потрібні двері. Для тебе воно створило одноразову дірку в тілі простору, одразу ж затягнулася. У чортових бібліотеках багато стародавніх книг. Я веліла декільком групам своїх людей вивчити стародавню мову, вони зараз займаються архівами, але поки нічого не виявили про між світові портали. Хоча б якісь натяки, де шукати...
- Де шукати, я скажу, - вступила, нарешті в розмову я, до сих пір я тільки слухала їх балаканину, безглузде з'ясування стосунків, але це вже стосується моєї особистої безпеки. - Прохід був створений древніми альвами. Вони ж його і закрили, знищивши всі сліди. Але якісь відомості могли зберегтися в старовинних книгах альвов або в книгах про них. Є така література?
- Є є! - зраділа Марукка. - Зараз віддам розпорядження шукати все, що пов'язано з альвами!
Слова зі справами у неї далеко не розходилися, вона одразу ж покликала слугу і передала наказ.
- Але все ж ми повинні подумати, що могло спровокувати кінець світу. Коли він почався? - повернув Кощій розмову в найбільш актуальне для нас русло.
- Наскільки я можу судити, саме тоді, коли ти з цією, - магіня кивнула в мою сторону, - потрапили в наш світ.
Знову німа сцена.
- Так, ми впали недалеко від краю світу, але це не могло викликати... - Кощій задумався. - Марукка, ти займаєшся магією, не може бути, щоб ти не вивчала це питання. Життя дороге всім, навіть безсмертним, адже після кінця світу оживати просто буде ніде, ти повинна це розуміти.
Королева кивнула:
- Так, я шукала. Кінець світу міг бути спровокований, якби хто-небудь взяв якусь частину з самого краю, наріжний камінь, і переніс далі, немов відсунув кордон. Але край захищений непрохідним чагарником, ніхто не міг би дістатися туди... чи міг?
Ми з Безсмертним перезирнулися.
Кощій вихопив сірий камінь, що висів у нього на шиї, той самий, який він взяв з кінця землі:
- Так це ми викликали кінець світу! Ми винні!!!
Марукка здивовано подивилася на нього, як на божевільного.
- Це сувенір з краю землі, я взяв його на пам'ять. Дурна звичка збирати сувеніри, та я ніколи не думав, що вона може привести до загибелі мене і цілого світу за компанію.
- Тепер зрозуміло, - прошепотіла я. - Кінець світу рухається за нами!
- А ми все шукали винного... винну... - Кощій винувато глянув на королеву.
- Отже, ти був на самому краю! - вигукнула вона. - Оце так! Ну, тоді все просто, потрібно повернути камінь - і кінець світу зупиниться!
- Просто... А твій де, Нетті? - Безсмертний запитально кивнув, дивлячись на мене. - Я ж другий тобі подарував.
- Подарував, - погодилася я. - Але я його передарувала...
- Що-о-о! Кому ?!
- М... малюкові з ельфійського поселення, якого я врятувала під час пожежі...
Очі Безсмертного потемніли, мов небо перед грозою.
Ех, недарма кажуть, що подарунки не можна передаровувати. От і не вір прикметам.
- Що за дитина? - запитала королева.
- З поселення світлих ельфів, що знаходиться недалеко від земель цвергів, біля дороги до Ельфіграду, - зітхнув Кощій.
- Ті народи вже покинули свої землі і пішли на північний схід. Спробуй тепер відшукати серед біженців маленького непримітного хлопчика! - вигукнула Марукка. - Ти розумієш, що накоїла?! Наш був наш єдиний шанс...
- Що я накоїла? Я не любитель сувенірів, Костик мені його вручив. Та й хто знав, що від цього камінчика щось залежить?
- Що-що? - саркастично перепитав Безсмертний.
Ага, тепер я стала в усьому винна. Хтось закляттям порушив тканину простору-часу. Хтось сувенірчики з краю землі виколупував. А винна, звичайно, я. Як спритно!
- Ми повинні знайти хлопчика, і ми зробимо це. Це єдина можливість врятувати наші життя, а заодно цей світ. Вирушаємо негайно, - встав Кощій.
- Є ще одна проблема, - потягнула його за рукав магіня.
- Що ще?
- Сьогодні після обіду почнеться війна...