Глава 22. До чого доводить кохання…

У дуже давні часи було на Землі одне королівство, не надто велике (місто та кілька селянських поселень), не дуже багате, не надто відоме, як сотні інших. Та до того ж не було у короля з королевою спадкоємця, а була лише дочка, п'ятнадцятирічна дівчина не по роках дозріла, рання, як-то кажуть. Отже, слід було знайти путнього зятя, щоб трон і державу передати в надійні руки, а самодержцю з дружиною піти на заслужений відпочинок.

Як годиться, король організував пару-трійку балів, на які з'їхалися принци, царевичі, королевичі з усієї округи. В результаті ретельного аналізу батьками був відібраний на роль нареченого молодший принц зі знатного роду. За двома старшими братами надія на престол в рідному королівстві падала для нього практично до нуля, і він міг стати прекрасним кандидатом на руку, серце юної королівни і все, що додавалося до цього.

Згідно маминим радам, дівчина почала кидати на потенційного нареченого багатозначні погляди, благо, він був і молодий, і гарний собою. Та й взагалі вся ця метушня з браком сильно збудила юну особу, а в цьому віці будь-який представник чоловічої статі здається і милим, і пригожим (може, саме тому так поспішали батьки сплавити своє дитя, щоб не встигла вона принести інше дитя у пелені від якого-небудь кухарчука).

Незабаром знаки уваги принц помітив і зізнався королівні в своїх почуттях, навіть зробив офіційну пропозицію. На його превеликий подив, обраниця, поламавшись рівно три секунди, погодилася. Вони разом пішли «умовляти» батьків, які сильно обурювались і ламалися рівно три хвилини.

Щасливий наречений поїхав в батьківське гніздо готуватися до весілля, не менш щасливе королівське подружжя зайнялося підготовкою дочки до шлюбу.

Але, як завжди - раптом, сталося жахливе.

У вельми віддаленій місцевості проживав жахливий лиходій Кощій Безсмертний, який славився своїми темними справами, серед яких викрадення юних дів стояло мало не на першому місці. Про нього ходили казки, розповіді, байки, але ніхто не очікував, що його загребуща рука дістане так далеко. Старий розпусник ураганом промчав по королівству, залишивши за собою страшні руйнування, і викрав прямо із королівського саду невинну молоду королівну.

Ми ж то вже знаємо, що Кощій крав дівчат у виключно мирних цілях, він ніколи не зазіхав на їх честь, а проводив експерименти з вивчення людської психології. Він перевіряв любов на міцність. Зазвичай обурений наречений стрімголов підгоняв коняку до замку лиходія, щоб звільнити свою кохану і помститися душогубові. Якщо молодець виявляв гідну хоробрість, Кощій відпускав дівчину, часто обдаровуючи її весільними подарунками, а з нареченим розпивав пляшку самогонки, яка завжди була в торбинці у богатиря, як предмет першої необхідності, ну, рану там залити чи ще що. Потім  позбавляв товариша по чарці пам'яті про події останньої доби, вивізши куди-небудь на пустир разом з нареченою, яка хоч і знала все, але мудро мовчала і допомагала судженому відновити в пам'яті альтернативний варіант історії, де він, герой, перемагає злощасного Кощія. Зрідка Безсмертний навіть дозволяв себе вбити для більшої наочності (у випадках, коли наречена - дура), все одно безсмертний.

Якщо ж охочих рятувати принцесу не знаходилося, просто повертав її батькам, вказавши на нерозбірливість у виборі нареченого. Тоді вони самі складали байку про таємничого рятівника, щоб зберегти честь дівчини (хоча про яку честь можна було говорити після стількох ночей наодинці з лиходієм, а потім з гіпотетичним героєм?)

Але це все знаємо ми, але не знала ні дівчина, ні її батьки, тому всі сприйняли те, що трапилося, як жахливу трагедію.

Чергова полонянка проплакала кілька днів, потім їй це заняття набридло і вона вирушила поговорити з лиходієм, щоб з'ясувати, чи збирається він робити з нею всі ті жахи, які належить робити з полонянками чи не збирається, а якщо не збирається, то чому? Дуже ж цікаво. Дівчину звали Марушкою, була вона дуже розвинена в окремих місцях (голова до цього переліку не входила), але по-дитячому повненькою та незграбною.

Наречений за нею так і не прийшов, мабуть, про любов не йшлося, а почуття самозбереження виявилося набагато сильнішим ніж бажання отримати у володіння власне королівство.

Викрадач же виконувати обов'язки чергового маніяка категорично відмовився.

В безглуздому очікуванні та в бесідах з Кощієм про сенс життя, відданість і зраду, проходили дні, і Марушка, непомітно для себе, закохалася в Безсмертного, бо на відміну від слинявого нареченого, він виявився привабливим чоловіком, розумним, освіченим, безстрашним, не таким як усі, кого вона знала. З усією дитячою наївністю і юнацькою прямолінійністю, королівна стала набиватися до Кощія в дружини. Він поблажливо ставився до переживань незграбного підлітка, а коли розтанула остання надія, що хоч хто-небудь з'явиться рятувати юну королівну, звелів їй збиратися додому. Марушка плакала, благала, загрожувала, але Кощій був непохитний. Намагаючись втішити полонянку, яка не бажає залишати свою в'язницю, Безсмертний подарував їй чорну коробочку, яка називається виконавцем бажання. Це був цікавий прилад, який не міг вплинути на почуття людини (про що відразу ж була попереджена дівчина), але цілком був здатний створити що-небудь матеріальне, перемістити, зруйнувати або переробити. Це був щедрий жест з боку великого чародія Кощія, свого роду втішний приз. Королівна була повернута невтішним батькові і матері (які тут же втішилися, частково) в цілості й невинності особисто Головним Лиходієм, під розписку, після чого той пішов у свої приватні володіння планувати нові злодіяння, як він називав їх - «експерименти», а про бідну закохану дівчинку і не згадав більше ніколи.