Глава 21. Принцеса із казки… тьфу!

А-а-а! Знову звалилася. Я потрясла головою, намагаючись зібрати розсипані думки. Піді мною хтось крекчав і намагався вибратися. Кого це я прибила в цей раз? Я вивернулась, щоб подивитися.

Можна було і не гадати - Кощій власною персоною! Пора звикнути, що в цьому світі я незмінно не приземляюся, а прикощіююсь, хоч такого слова і не існує.

Добре, хоч безсмертний...

Безсмертний нарешті виплутався зі свого плаща і втупився у мене.

- Можна було і не гадати, хто це на мене звалився, - майже дослівно повторив він мої думки і почав обіймати. - Нетті!

- Все гаразд? - пролунав гучний голос згори.

Я підняла голову і помахала драконисі:

- Все добре, люба моя Матильдо!

- Ну, я тоді полетіла, - кивнула вона крилом. - Я ще навідаюсь, подруго! - вона зробила крутий розворот і понеслася, немов торпеда, в зворотному напрямку, материнський інстинкт - це вам не жарт.

- Подруга? Ти що, на драконисі прилетіла? - Очі у Кощія стали як два блюдечка від кавового сервізу.

- На драконисі, а що?

- Так це ж найнебезпечніші істоти в будь-якому з відомих світів!

- Ну… так? Що ж ти раніше не сказав, я б на неї і не сіла, - уїдливо мовила.

- Ні, справді...

- Гаразд, справді дракониха Матильда інтелігентна така, дуже приємна особа, і поговорити з нею цікаво, не те, що з деякими людьми...

Раптом позаду пролунав стривожений ніжний голосок:

- Кощій, мій дорогий, хто це така?!

Я повільно озирнулася (хто посмів називати Кощія своїм?) і оніміла... Принцеса із казки! Вся така... ух яка! Солоденька, славненька. Вродлива, бодай її!.. Щоки палають, корона злегка збилася набік, що зробило її ще більш чарівною.

Не дурочка, здогадуюсь, що це і є горезвісна чарівниця, і з Кощієм її пов'язує щось більше, ніж просте знайомство.

Дивуватися не дивуюся, була б чоловіком, сама б закохалася. Але прикро до сліз. Тим більше, як уявлю себе після багатоденних подорожей і реактивного перельоту, в порваній одежі, розпатлану, поруч з цією доглянутою фото моделлю, так хоч провалюйся крізь усі яруси вежі.

Я покліпала, щоб зрадницьких сльозинок не було видно, і повернулася до Безсмертного з таким виглядом, ніби це я - королева, а поруч стоїть жебрачка:

- Милий, а це хто? – мовлю солоденько так, як ніколи.

- Дівчатка, - Кощій засліпив нас голлівудською посмішкою, - зараз я вас познайомлю. Особливо, якщо ти, Нетті, спроможешся встати з мене.

Я фиркнула, піднімаючись на ноги.

- Ну, ходімо, тут не час і не місце для знайомств, - красуня повернулася, і ми рушили за нею до величезної зали, в кінці якої стояв приголомшливий своєю розкішшю трон.

Але королева не зайняла своє законне місце, а посадила нас на лавці біля вікна і примостилася поруч з Кощієм, відразу ж схопивши його за руку. Стерво.

- Можливо, наша гостя, що так несподівано впала з неба, - по тону чую, що й Марукка не дуже задоволена тим, що я впала на голову Кощієві, - хоче спочатку прийняти ванну і переодягнутися?

 І залишити їх наодинці? Ще б чого!

- Дякую, але спочатку я б хотіла почути розповідь мого дорогого Кощія про його пригоди після того як чортові смерчі нас розлучили.

Безсмертний здивовано поглядав на мене, явно не розуміючи причину такої фамільярності, а я вже просто не могла зупинитися.

- А як щодо поїсти? Я накажу накрити дорогій гості в обідньому залі, - знову спробувала відіслати мене подалі королева.

- А щодо поїсти, нехай принесуть сюди, - зобразила я невинну посмішку. - І ми зможемо поєднати приємне з корисним. Ти згоден, любий?

У Кощія очі по п’ять копійок, зате чарівниця вичерпала аргументи і їй довелось погодитися.

Далі була розповідь Безсмертного, досить нечітка і плутана, здається, він багато чого не договорював. Особливо важко було повірити, що в замок він потрапив буквально перед моїм прильотом, і знати не знає, відати не відає, звідки знає його Марукка, бо хвалебні гімни на честь її гостинності і доброти душевної співає щосили, а вона багатозначно називає його дорогим.

Опісля я повідала про свої пригоди, чим викликала численні ахи і охи з боку обох слухачів. Особливо їх чомусь вразило, як я зійшлася з драконами, і що мене рятували альви.

Перекус нам прикотили на столику з коліщатками, так що можна було нікуди не поспішати, а вислухати, нарешті, історію чарівниці, що я і запропонувала. Красуня пом'ялася, але Кощій підтримав мене, сказавши, що йому теж не терпиться дізнатися все, і довелось королеві почати свою розповідь.