Глава 21. Принцеса із казки… тьфу!

А-а-а! Знову звалилася. Я потрясла головою, намагаючись зібрати розсипані думки. Піді мною хтось кректав і намагався вибратися. Кого це я прибила в цей раз? Я скотилася в бік. Можна було і не гадати - Кощій власною персоною! Пора звикнути, що в цьому світі я незмінно не приземляюся, а прикощіюваюсь, хоч такого слова і не існує.

Добре, хоч безсмертний...

Безсмертний нарешті виплутався зі свого плаща і сів, втупившись у мене.

- Можна було і не гадати, хто це на мене звалився, - майже дослівно повторив він мої думки і кинувся обіймати. - Нетті!

- Все гаразд? - пролунав гучний голос згори.

Я підняла голову і помахала драконисі:

- Все добре, люба моя Матильдо!

- Ну, я тоді полетіла, - кивнула вона крилом. - Я ще навідаюсь, подруго! - вона зробила крутий розворот і понеслася, немов торпеда, в зворотньому напрямку, материнський інстинкт - це вам не жарт.

- Подруга? Ти що, на драконисі прилетіла? - очі у Кощія стали як два блюдечка від кавового сервізу.

- Ну так, а що?

- Так це ж найнебезпечніші істоти в будь-якому з відомих світів!

- Ну… так? Що ж ти раніше не сказав, я б на неї і не сіла, - уїдливо мовила я.

- Ні, справді...

- Гаразд, справді дракониха Матильда інтелігентна така, приємна особа, і поговорити з нею цікаво, не те, що з деякими людьми...

Раптом позаду пролунав стривожений ніжний голосок:

- Кощій, мій дорогий, хто це така?!

Я повільно озирнулася (хто посмів називати Кощія своїм?) і оніміла... Принцеса із казки! Вся така... ух яка! Солоденька, славненька. Вродлива, бодай її!.. Щоки палають, корона злегка збилася набік, що зробило її ще більш чарівною. Не дурочка, здогадуюсь, що це і є горезвісна чарівниця, і з Кощієм її пов'язує щось більше, ніж просте знайомство. Дивуватися не дивуюся, будь чоловіком, сама б закохалася. Але прикро до сліз. Тим більше, як уявлю себе після багатоденних подорожей і реактивного перельоту, в порваній одежі, розпатлану, поруч з цією доглянутою фотомоделлю, так хоч провалюйся крізь все яруси вежі.

Я покліпала, щоб зрадницьких сльозинок не було видно, і повернулася до Безсмертного з таким виглядом, ніби це я - королева, а поруч стоїть жебрачка:

- Милий, а це хто? – мовлю солоденько так, як ніколи.

- Дівчатка, - Кощій засліпив нас голлівудською посмішкою, - зараз я вас познайомлю. Особливо, якщо ти, Нетті , спроможешся встати з мене.

Я фиркнула, піднімаючись на ноги.

- Ну, ходімо, тут не час і не місце для знайомств, - красуня повернулася, і ми рушили за нею до величезної зали, в кінці якої стояв приголомшливий своєю розкішшю трон.

Але королева не зайняла своє законне місце, а посадила нас на лавці біля вікна і примостилася поруч з Кощієм, відразу ж схопивши його за руку. Стерво.

- Можливо, наша гостя, що так несподівано впала з неба, - по тону чую, що й Марукка не дуже задоволена тим, що я впала на голову Кощієві, - хоче спочатку прийняти ванну і переодягнутися?

 І залишити їх наодинці? Ще б чого!

- Дякую, але спочатку я б хотіла почути розповідь мого дорогого Кощія про його пригоди після того як чортові смерчі нас розлучили.

Безсмертний здивовано поглядав на мене, явно не розуміючи причину такої фамільярності, а я вже просто не могла зупинитися.

- А як щодо поїсти? Я накажу накрити дорогій гості в обідньому залі, - знову спробувала відіслати мене подалі королева.

- А щодо поїсти, нехай принесуть сюди, - зобразила я невинну посмішку. - І ми зможемо поєднати приємне з корисним. Ти згоден, любий?

У Кощія очі по п’ять копійок, зате чарівниця вичерпала аргументи і їй довелось погодитися.

Далі була розповідь Безсмертного, досить нечітка і плутана, здається, він багато чого не договорював. Особливо важко було повірити, що в замок він потрапив буквально перед моїм прильотом, і знати не знає, відати не відає, звідки знає його Марукка, бо хвалебні гімни на честь її гостинності і доброти душевної співає щосили, а вона багатозначно називає його дорогим.

Після я повідала про свої пригоди, чим викликала численні ахи і охи з боку обох слухачів. Особливо їх чомусь вразило, як я зійшлася з драконами, і що мене рятували альви.

Перекус нам прикатили на столику з коліщатками, так що можна було нікуди не поспішати, а вислухати, нарешті, історію чарівниці, що я і запропонувала. Красуня пом'ялася, але Кощій підтримав мене, сказавши, що йому теж не терпиться дізнатися все, і довелося їй почати свою розповідь.

Дорогі друзі! Якщо вам подобається історія про непосидючу Нетті, то чекаю на ваші коментарі, лайки та підписки на автора! Це дуже важливо як для рейтингу книги, так і для мене особисто. Якщо це комусь потрібно - я буду писати! Люблю вас!