Глава 10. Ельфіград.

 - Митниця? - перепитав Кощій.

- Ого! Це що ще за порядки? – чекати у довжелезній черзі не хотілося.

- Саме так, порядки, - зрадів Безсмертний. - Яке місто! Навіть не очікував побачити тут такий рівень розвитку!

І потяглися довжелезні хвилини очікування. Як же я цього не люблю! Хочеться по швидше у ельфійське місто. Мабуть, цікаво буде… Це ж вам вже не село, де три хатки на пагорбі. Судячи з того, що вдається побачити, застрягши за воротами, то нас чекає незабутня екскурсія. Особливо мені хотілося дізнатися, як світлі і темні ельфи співіснують разом.

Ми б ще довго милувалися воротами цивілізації, але хтось крикнув:

- Пропустіть льердів!

Вози з овочами роз'їхалися, пішоходи розбіглися, пропускаючи пару карет, за якими я веліла прилаштуватися нашому візникові.

На митниці  треба було заповнити декларацію. На щастя, паспорта не питали, мабуть, не увійшли вони ще в моду, а записували все зі слів подорожуючих.

- Ім'я? Прізвище? – З столом сидів типовий чиновник, тільки й того, що темний ельф. В цей час два світлих обшукували у візку наші речі. Нічого кримінального, крім недоїденого сніданку, виявлено не було. За час, проведений в цьому дивному світі ми якось не встигли особливо майна надбати, все, що було, розпихали по кишенях плаща з черепушкою.

- Чому без речей? - здивувався митник.

- Речі за нами їдуть, - махнула я рукою. - Ми поспішали.

- Зрозуміло ... Ім'я? Прізвище?

- Нетті Кощієнко і Подорожній, - вигадала таке прізвище, щоб понервувати свого супутника.

- Ім'я - Нетті, прізвище - Кощієнко, - старанно вивів темний ельф.- А ви, бува, не родичка Кощія Безсмертного?

Ба! І тут про нього чули!

- Випадково, ні. Просто прізвища схожі, - пирхнула я.

- Шкода, а то його тут розшукують. Так, далі...  Подорожній, як я вважаю, прізвище, а ім'я? Звуть вас як, вельмишановний  льерде?

- Ко-о... - почав Безсмертний.

- Костянтин, - поспішила виручити його я.

- Так і запишемо: Костянтин Подорожній. Ви - льерди?

- Звичайно ви, що, самі не бачите? – гнівно звела брови я. Раз їх тут без черги пропускають, то ми точно - льерди.

- Чудово, - видавив посмішку митник, ляснув на наші декларації круглі помаранчеві печатки в вигляді апельсинки і такі самі - нам на зап'ястя. Я здивовано піднесла до очей руку. Апельсинка злегка світилася.

- Як в нічному клубі, - присвиснула захоплено.

- У вашому розпорядженні нічні клуби, готелі, ресторани та інші гідні вашої уваги заклади Ельфіграда, на вході до яких ви побачите цей знак: «Тільки для льердів».

Ага, отже, у ельфів це щось на кшталт дворянського звання. Чудово! Чудово, що я купила таке чудове вбрання, що нас прийняли за льердів. От яка я передбачлива! Була у старому, то нас би одразу самозванцями назвали, і добре, якби тільки у місто не пустили, а не запекли знов до в’язниці.

- Отже, давайте продовжимо заповнення ваших декларацій, - вклонився ельф. - Мета прибуття?

- Ми подорожуємо.

- Всі ви так говорите, - підморгнув мені митник. – Але ж ми розуміємо, що ви прибули для участі в турнірі, тож не варто це замовчувати, це дуже благородно і почесно.

Кощій промовчав, я мило посміхнулася, бо й гадки не маю, про що він, і ельф записав: «Для участі в турнірі». Ха! Нехай тепер Безсмертний трохи мечем помахає, мене все одно всі ці турніри не стосуються.

До цього часу світлі ельфи встигли облазити і обстукати увесь наш візок. Що вони там шукають? Наркотики, зброю? Природно, нічого не знайшли і вилізли, розчаровані.

- Де зупинитесь, шановні льерди?

- А де ви порадите, щоб пристойно і не надто дорого?

- «Всесвіт» - дуже престижний готель у самому центрі. «Як вдома» - затишно, недорого, але на краю міста. А! Ось! "Політ джмеля"! Це те, що вам підійде. Три діаманти (ага, тризірковий!) Улюблений готель молоді. Доступно, оригінально, сучасно.

- Добре, пишіть «Політ джмеля», - мене  зацікавила назва.

Цікаво, може, у них джмелі завбільшки з собаку літають? Добре, подивимось.

- Чи не хочете взяти гіда? - послужливо запропонував ельф. - А то місто велике, Ельфієву вежу відвідують всі, природно, в першу чергу. Але у нас і крім неї безліч цікавих місць.

 - Хороша ідея, - зашепотів мені на вушко Кощій. Можливо, гід щось знає про портали. Але чи вистачить у нас грошей?

- Гід нам знадобиться години через три. Надішлете в готель?

- Звичайно, льерда, - вклонився митник, встаючи і простягаючи мені розкриту долоню.

А я ж не розумію, чого він хоче. Руку йому потиснула і пішла, залишивши його з простягнутою рукою і відкритим ротом. Ну, немає у мене коштів на чайові чи хабарі, не знаю, на що він там натякав.

Візник довіз нас до готелю, отримав плату і поїхав геть. Те, що я побачила по дорозі, привело мене в невимовне захоплення. Я все життя мріяла про тури в якусь екзотичну країну. Мріяла, мріяла.. І раптом... мрії збуваються! Чи можете ви уявити що-небудь більш екзотичне, ніж місто ельфів? Місто, де кожна будівля - витвір мистецтва. Де злилися традиції тисячоліть з ультрасучасними віяннями. Де вулиці немов парять на крилах, то злітаючи вгору, то плавно стікаючи вниз. Де немає сірого, коричневого і чорного. А все яскраве, аж переливається. Де казка переплітається з дійсністю. Та ніяких слів не вистачить, щоб описати це буйство життя, ніяких фарб - щоб зобразити!  Я всю дорогу крутила головою, не втомлюючись захоплюватися: