Глава 7. Йдемо на полювання!

 Скільки разів можна нас полонити? Це що, зйомки чергового блокбастеру? Дубль який? Не мовчи, відповідай хоч що-небудь! - не замовкала я.

Насамперед я перевірила двері, потім Кощій підсадив мене до грат на вікні, я посмикала, перевіряючи їх. Побачити нічого так і не змогла, зависоко. Просунула руки на вулицю (скла не було), стала кричати:

- Свободу слова! Свободу друку! Я вимагаю адвоката! У мене депутатська недоторканність!

Ось це я загнула. Втім, адвокати все одно в чергу не вишикувалися. І що тепер робити?

- Це темні ельфи? Так, Костику? Але ж я їм ще нічого не зробила. Кордонів не перетинала, з дороги загального користування не звертала, овочі їхні гребані не чіпала. За що, скажи, будь ласка? А може, це ти щось накоїв?

Безсмертний зітхнув та потер скроні.

- Сам гублюся в здогадах. Хоч би зовсім не загубитися.

- І багато здогадок?

- Поки жодної.

- І довго ми тут сидіти будемо? Може, мені тут офіс відкрити? Вивіску за ґрати вивісити?

- Та я, звичайно, можу двері ці одним ударом вибити...

- Так давай, заявимо про себе!

- Може, спочатку послухаємо, що вони від нас хочуть, і вирішимо все мирним шляхом?

- Тобто, як у світлих ельфів? - невинно кліпаючи запитала я.

- Нетті! Ти що, вирішила й це селище стерти з лиця землі? Не рекомендую.

- А я завжди роблю те, що не рекомендують.

- Я помітив.

- Та що ти розумієш? Завдяки таким, як я, планета крутиться!

- І все ж давай спробуємо жити мирно.

- Ти, прям, як кіт Леопольд. Костику, з яких це пір ти таким миротворцем зробився?

- Напевно, вік.

- І скільки ж тобі тисяч? Не секрет?

- Ні, не секрет. Не пам'ятаю.

- Все ж задам ще одне питання. Чому ти не хочеш підтримати в цьому світі свій статус страшного і жахливого лиходія? У твоєму світі тебе всі боялися.

- І після того, як всі народи повстануть проти нас (ти ж моя спільниця!), гадаєш, вони захочуть допомогти нам знайти двері в наші світи?

- Так. Щоб від нас позбутися.

Кощій розреготався.

- Давай, все ж, спочатку спробуємо дипломатію, - схлипуючи від сміху, сказав він.

- Баба Яга проти! - закричала я, тягнучи Безсмертного за плащ. - Усі на барикади! Ну, гаразд, відкладемо на потім наш ретельно продуманий план штурму Бастилії зсередини. Спочатку сніданок. Бо місцева влада вирішила продукти на нас не переводити.

- А що таке Бастилія?

- А що таке у нас залишилося, чого б можна пожувати?

Залишилося, як виявилося, не так вже й багато. Так, щоб наїстися тільки до половини. Кощій запропонував розділити наш і так неповноцінний пайок ще на кілька частин, на випадок «раптом знову в'язнів забудуть погодувати», але ми не помітили, як він закінчився, наказавши довго жити.

Поміркувавши, ми вирішили почекати з пів годинки, полежати, поки жирок зав'яжеться, і, якщо нас не прийдуть звільняти або ж звинувачувати, то операція з узяття Бастилії починається, так як закінчити її слід до обіду (тому що обід - справа свята!)

Хвилин через десять праведного очікування з'явилися четверо озброєних темних ельфів і, не відповідаючи на питання, відвели нас до місцевого представника влади, як ми здогадалися. Ним виявився чоловік похилого віку зовсім не ельфійської статури: невисокий і пухкенький (мабуть, результат змішаних шлюбів). Сторожа зайняла позицію біля виходу, не випускаючи з рук незнайому нам  зброю.

Я, грішним ділом, думала, що темні ельфи схожі на наших негрів чи арабів. Але вони виявилися такого ж кольору шкіри, як і світлі. Хіба тільки яскравіші розкосі очі і волосся в діапазоні від світло-русявого до темно-русявого (на відміну від світлих з діапазоном: платиновий блонд - золотистий блонд). Назва, мабуть, була обумовлена, в основному, їх духовною спрямованістю і войовничістю (на відміну від світлих, які, добряки, організували в центрі села виставку-колекцію пристосувань для страти). Чого ж нам тоді від темних чекати?

Отже, ми з Кощієм гордо вишикувалися перед товстуном, склавши руки на грудях і не принижуючись до криків і звинувачень. Пауза злегка затягнулася, такої реакції від нас не очікували.

- Вельмишановні гості! - нарешті почав ельф (ба, багатообіцяючий початок!) - Дозвольте представитися. Я - Крін Култі, староста поселення темних ельфів Третього Коліна П'ятої Гілки.

Він вичікувально замовк.

- Ви, дійсно, вважаєте, що вельмишановних гостей треба викрадати, замикати в брудній комірчині з попрівшою соломою замість пристойного ліжка і сніданку? - уточнив Кощій.

- Ну що ви! Це було зроблено виключно з метою вашої безпеки! Кінець світу! Військове положення! Монстри на дорогах! Дуже необачно було з вашого боку залишатися ночувати під відкритим небом.

- І яким чином ви зуміли перенести нас, навіть не розбудивши, шановний Крін?