8 Глава Мілана

Все таки мені вдалося здивувати Максима. Йому сподобалась вечеря і сніданок. Судячи з того, як він вранці поспішав на роботу, мабуть і не снідає зовсім. Добре, що я вчора здогадалася замовити продукти через інтернет доставку. Я взагалі не розумію чим він харчується, адже в холодильнику були лише яйця та помідори. Ресторани, це звичайно добре, але я люблю домашню їжу.

Максим також мене приємно вразив, ще досі незручно, що він накупив стільки речей для мене. Коли глянула на бірки, то мало не знепритомніла, адже усі речі брендові, навіть не беруся рахувати скільки вони коштують. І що дивно, з розміром вгадав на сто відсотків. Дивно, як він так на око все бачить. Та найбільшою приємністю для мне стало те, що він запропонував ввечері разом подивитися фільм. Так було затишно сидіти біля нього, а ще палаючий камін надавав особливої атмосфери. Десь дуже глибоко, на підсвідомості, я хотіла, щоб він мене поцілував, але Максим надто порядний і не дозволяє собі непристойної поведінки.

Після перегляду фільму ми розійшлися по своїх спальнях. Я довго не могла заснути, все думала про нього. Пригадала, як вранці, коли мені стало погано, він підхопив мене на руки і заніс у спальню. В той момент було так добре в його руках. Хотіла, щоб ліг біля мене і міцно обійняв. А який в нього аромат спокусливий. М-м-м… Не знаю, чи це його парфуми так пахнуть, чи гель для тіла, чи він сам, а може усе разом, та для мене цей аромат найкращий в світі.

Максим пішов на роботу, а я зробила собі каву з молоком і насолоджуюсь чудовим ранком. Вийшла на балкон і поглянула на краєвид. Весь Київ переді мною з висоти пташиного польоту. Краса неописана!

Вирішила приготувати щось на обід. Все таки добре, що Максим підвезе мене, а то я ще не відчуваю себе настільки здоровою, щоб їздити на метро. Та спершу потрібно зателефонувати тітці Любі, а то вже давненько не телефонувала.

 - Доброго ранку! – вітаюся з нею.

 - Доброго, Міло! Як ти там, донечко? – запитує мене. Я для неї і справді, як дочка, а вона для мене, як мама.

 - Все гаразд, - кажу. Так не люблю обманювати, але зараз не хочу їй нічого пояснювати, можливо пізніше.

 - Коли приїдеш до мене?

 - Ой, не знаю тітко, маю ще роботу, - безсовісно брешу.  – А як ваше здоров’я?

 - Нормально. Якось помалу даю собі раду.

Тітка розповіла мені про останні новини в місті та про моїх квартирантів і ми попрощалися.  Хочу обов’язково навідатися до неї, але спершу мені потрібно трохи набратися сили.

На обід я запекла курячі стегна з картоплею і зробила салат з свіжих овочів.

 - Що це так смачно пахне? – почула ще з порога голос Максима.

 - Твій обід! – вигукнула я.

Після обіду я переодягнулася в теплу в’язану кофту та джинси і ми з Максимом поїхали в балетну школу.

 - Можеш почекати мене в машині, я на декілька хвилин - кажу йому. Не хочу, щоб він йшов зі мною, адже потім прийдеться багато усім пояснювати.

Зайшла усередину і вдихнула на повні груди. Тут навіть повітря просякнуте особливою енергетикою балету. В класі якраз йшов урок.

 - Привіт! – привіталася з усіма.

 - О, Мілано, привіт! – відповіла викладачка, Катерина Юріївна. – Що трапилося? Куди ти пропала?

Я в загальному розповіла, що потрапила в невеличку аварію і отримала струс мозку. Катерина Юріївна та дівчата були вражені. Вони підбігли до мене та розпитували, як я себе почуваю і бажали швидкого одужання. Так приємно мати таких подруг.

 - Мабуть я зможу повноцінно займатися вже після Різдвяних свят, - повідомила я і додала: - Але в постановці обов’язково прийматиму участь.

 - Рада це чути, - усміхнулась викладачка. – Прийди тоді на пару репетицій перед виступом, щоб усе згадати.

 - Звісно, - пообіцяла. Попрощалася з усіма і пішла у піднесеному настрої. Ось лише декілька хвилин пробула в школі, а вже скільки отримала позитиву.

 - Ну, що там? – запитує Максим, коли сідаю в машину. – Всі питання вирішила?

 - Так, все гаразд, - промовила я і, пригадавши нашу недавню розмову, додала: - До речі, ти хотів потрапити на мій виступ, то я тебе запрошую третього січня на нашу постановку.

 - О, дякую! Обов’язково прийду, - усміхається до мене Максим. – І що це буде за постановка? Бо я окрім «Лебединого озера» нічого іншого не знаю.

 - Це буде сучасна хореографічна постановка під назвою «Палітра кохання».

 - Цікаво, я вже весь в передчутті.

 - Доведеться ще трохи зачекати. То що, їдемо до мене на квартиру?

 - Так, поїхали.

Коли ми зайшли у квартиру, то там були якісь робітники. Уявляю, який був шокований Максим, коли вперше зайшов сюди. Якщо мою квартиру порівнювати з його, то таке враження, що потрапив у якусь комірчину, настільки вона здавалась маленькою.

 Привіталася з робітниками, вони якраз щось довбали у стіні. Усюди стояв страшний пил, добре, що хоч усі меблі вкрили спеціальною клейонкою. Поцікавилася, хто серед них головний. Ним виявився чоловік на ім’я Павло. Розпитала його про масштаби роботи і отримала не надто втішні прогнози. Виходить, що всі труби постачання води потрібно замінити і проводку теж. А після того зробити хоча би косметичну побілку в кухні та коридорі. Мені пощастило, що власниця квартири зараз проживає в Англії, а то б мабуть мала серцевий напад, коли б побачила на що перетворилася її квартира.