7 Глава Максим

Дивлюсь на Мілану і хочеться посміхатися, але стримую себе з останніх сил, вона виглядає такою збентеженою і налякаю. Сидимо на кухні і обідаємо. Поки вона приймала ванну, я замовив декілька страв з ресторану, в якому я зазвичай обідаю. Моя квартира облаштована усією необхідною технікою, але я не маю ні часу, ні бажання готувати. Інколи мама висилає до мене нашу Галину і вона готує мені їжу на декілька днів. Я вже давно думаю найняти собі також  економку, але завжди не доходять до цього руки.

     Мілана сидить навпроти. Білий махровий халат, мов хмаринка огортає її тіло. Так, краще не думати про її тіло, а то геть знесе дах.

 - Тобі не подобається телятина у винному соусі? – запитую, помітивши, що вона майже нічого не їсть.

 - Подобається, - злякано глянула на мене і починає їсти. Мабуть їй важко звикнути до того, що вона знаходиться в цій квартирі поруч зі мною. А може їй забагато хвилювань на один день? Геть забув, що їй потрібно більше відпочивати. – Ти втомилася? – запитую. – Хочеш відпочити?

 - Так, - кивнула вона. – Трохи в голові паморочиться. Я мабуть піду полежу. Вона встала з-за столу і мало не впала. Я вчасно підхопив її. – Мілано, що з тобою? Беру її на руки і несу в спальню. – Може я викличу Олену?

 - Ні-ні, я просто перевтомилась, - ледь усміхається. Вона така легенька, мов пір’їна. Обережно кладу її на ліжко і накриваю ковдрою.

 - Відпочивай.

 - Добре, - бурмоче вона, засинаючи.

Поки Мілана спить, вирішую заїхати на роботу, а ще поговорити з Деном. Заховав залишки їжі в холодильник і на кухонному столі залишив Мілані записку, що поїхав на роботу, щоб не хвилювалася де я подівся.

В офісі довго не затримуюся, зробив декілька важливих дзвінків та переглянув і підписав декілька документів. Глянув на розпорядок дня на завтра. В мене перед обідом важлива зустріч з бізнес партнерами, тому потрібно прийти з самого ранку, щоб підготуватися.

Зателефонував до Дена і домовився про зустріч в пабі не далеко від своєї квартири. Коли прийшов, то Денис вже попивав пиво.

 - Привіт! – привітався він. – Радий тебе бачити. Ти став таким заклопотаним, просто невловимий месник. Зовсім про мене забув.

 - Просто в мене з’явилая дівчина, - кажу йому, - я ж тобі казав.

 - Так, але я не знаю подробиць, тому чекаю на повний звіт. Де ти її знайшов? - говорить Ден. Коротко розповідаю йому історію нашого знайомства і попереджаю щоб тримав язик за зубами.

 - То що, вона дійсно ідеальна дівчина, така, як хоче твій батько? – дивується Ден. – Чи це чергова одноденка? Ха-ха-ха, - регоче на весь зал.

 - Не бачу тут нічого смішного, - строго говорю. – Чи ти думаєш, що я не здатний знайти собі нормальну дівчину?

 - Здатний, але знаючи тебе і твою велелюбність, думаю, що тобі буде важко побудувати довготривалі стосунки. Ось така гірка правда, - знизав плечима Ден і продовжує цідити своє пиво. Інколи мені хочеться його придушити, та завжди стримую себе. А Ден тим часом запитує: - Ану нагадай мені, скільки часу тривав твій останній роман? Анжелку не беремо в рахунок, бо вона твоя «секретутка».

 - Два тижні, - закочую очі вгору, - але це нічого не значить.

 - Ага, звичайно, - сміється він. – А зрештою, побачимо, може справді станеться чудо, хтозна. Пропоную парі. Якщо ти витримаєш до Нового року і пробудеш разом з своєю дівчиною, то я віддам тобі свій байк. А якщо парі виграю я, тоді ти віддаси мені свою Теслу. То як, ти згодний чи боїшся програти? – Ден подає мені руку

 - А давай! – погоджуюся я і міцно стискаю його руку на знак згоди.

 - Чудово! – задоволено промовляє Ден. – До речі, як там звати ту твою пташку?

 - Мілана, - кажу я.  – Але вона не пташка, а справжній яструб.

 - Ого! Навіть так, - похитав головою Ден. – І коли ти мене з нею познайомиш? – запитує мене.

 - Скоро познайомлю, - усміхаюсь. «Та спершу треба, щоб Мілана стала реально моєю дівчиною», - думаю про себе.

Довго з Деном не затримуюся, адже вже і так пізно. По дорозі зайшов у супермаркет і купив для Мілани каву без кофеїну та ще деякі продукти, адже холодильник майже пустий. Ще якось  не звик до того, що я зараз живу не сам.

Тихо заходжу в квартиру, з кухні доносяться неймовірні аромати і лунає пісня Френка Сінатри «Magic moments». Що відбувається? Заходжу на кухню і застаю таку картину: Мілана щось готує біля плити і пританцьовує під музику. Вона мене ще не помітила і я милуюся її пластичними рухами. Відчуваю, як хвиля бажання накриває мене. Зараз буде справжня пожежа! Міла обертається і скрикує з переляку.

 - Ти налякав мене! – вигукує і склала рук на грудях. Краще б вона цього не робила, облягаюча футболка ідеально підкреслює усі її принади.

 - Я не хотів тебе налякати, - кажу і намагаюся не витріщатися на її груди. – Що ти робиш?

 - Готую вечерю, точніше вже приготувала. Так що мий руки і сідай за стіл, - говорить мені.

 - А де ти взяла продукти? – дивуюся я.

 - Замовила через інтернет доставку.

 Сиджу за столом, а Мілана накладає в мою тарілку тушковане м'ясо з овочами.

 - Це звичайно не їжа з дорого ресторану, але сподіваюсь тобі сподобається.