6 Глава Мілана

Нарешті настав той день! Мене сьогодні виписують з клініки. Вже не дочекаюся, коли зможу прийти в свою квартиру. Наберу собі повну ванну з піною, запалю ароматизовані свічки і буду насолоджуватись декілька годин. Зібрала усі речі та лисок з рекомендаціями від Олени Тарасівни. Виявляється, я ще пів року маю дотримуватись спеціальної дієти та сильно не перенапружуватись. Та головне, що аналізи добрі, а з часом все налагодиться і я зможу нормально жити у звичному ритмі.

Зранку зателефонував Максим і сказав, що відвезе мене. Він оплатив усе моє лікування, а ще крім того, відкрив рахунок в банку на моє ім’я і перевів туди тридцять тисяч гривень за моральну шкоду. Я протестувала проти цього, але він наполіг і зробив по своєму.

Цього тижня Максим кожного дня навідувався до мене, ми гуляли по парку і багато розмовляли. Він розпитував про моє життя і розповідав про себе. Я так звикла до нього за цей тиждень. Пройшло лише сім днів, а я вже не уявляю, як буду жити без нього. Як таке можливо, щоб зовсім чужа людина стала мені такою близькою?

Двері відчинилися і на порозі з’явився Максим з букетом квітів. Я вже можу відкривати свій квітковий салон, адже по всій палаті розставлені квіти.

 - Привіт! – усміхається він, - це тобі! Беру квіти і дякую. Спершу я ще дивувалась і просила не витрачати даремно гроші та Максим не слухав мене і все одно приносив нові букети, тому тепер сприймаю це, як належне. Так, до хорошого швидко звикаєш та нажаль прийдеться відвикати.

 - Ти вже готова? Можемо їхати? – запитує мене.

 - Так, їдемо.

Максим бере пакет з моїми речами, а я оберемки квітів. Вийшли в фойє і до нас підійшла Олена Тарасівна. Я подякувала їй за лікування і ми вийшли на вулицю. Біля входу стояла Максимова Тесла. Він кладе на задніє сидіння пакет і квіти та відчиняє переді мною передню дверку.

 - Сідай, - промовляє.

Я трохи шокована, ще ніколи не їздила на Теслі. Сідаю в ідеально білий шкіряний салон. Це щось! Автомобіль повільно виїжджає з подвір’я клініки на трасу.

 - Ти водиш авто? – питає мене Максим.

  - Ні, колись хотіла піти на курси, але якось не склалося, - кажу я. – Дякую тобі за все.

 - Я винен, тому не потрібно мені дякувати. Добре, що ти одужала.

 - І все таки ти для мене дуже багато зробив, - говорю йому, адже це правда.

 - Не так вже і багато, - глянув на мене Максим. – До речі,  не хотів тебе засмучувати, але ти не зможеш поки що жити в себе на квартирі. Його слова геть вибили мене з колії.

 - Тобто, як це не можу? – дивуюся.

 - Там ще не закінчився ремонт.

 - Але…, - я просто задихаюся, мені бракує повітря, - де я буду жити?!

 - Та не хвилюйся ти так, - усміхається Максим, - поживеш у мене.

 - Що?! Ні! – дивлюсь на нього, як на несповна розуму. Він серйозно це сказав чи жартує? Та Максим серйозний, як ніколи. Як він собі це уявляє? Ми ж не настільки добре знайомі, щоб я жила в його квартирі. Маячня!

 - Чому ти так дивно на мене дивишся?  - сміється.

 - Я не можу жити в тебе, - пояснюю йому, - ми ж майже чужі люди.

 - Я так не думаю, - промовляє Максим, - два тижні - це дуже багато. І до того ж в мене велика квартира, ти мене навіть не помітиш.

Шоковано дивлюся на нього, він точно знущається.

 - Максиме, не говори дурниць! – починаю нервувати.

 - Ну чому ти нервуєш, тобі ж не можна, - спокійно промовив. – В цьому не має нічого дивного, що ти трохи поживеш у мене. Це ж не на вічно. Ми ж з тобою друзі, правда? Зиркнув на мене.

 - Максиме, це якось не правильно. Він має на мене якийсь ненормальний вплив, адже я вже зовсім спокійна і майже погодилась.

 - Все правильно, - говорить він, - поживеш у мене, а коли закінчиться ремонт, то переїдеш до себе.

 - А як же мої речі? Я ж нічого не маю з собою, - кажу.

 - Це не проблема, я дещо тобі придбав, а решту потім привеземо. 

Оце так! Це що виходить, він вже наперед знав, що я погоджуся? І як з ним можна сперечатися, якщо він такий впертий та самовпевнений?

 - Ремонт лише в кухні роблять, то можливо я якось зможу жити в своїй квартирі? – намагаюсь суперечити йому.

 - Так, але там все застаріле і потрібно міняти,  ще і виникли проблеми з проводкою. Тому ремонт роблять не лише на кухні, а і у ванній та коридорі. До усього додай ще те, що у квартирі зараз немає світла і води, - промовив Максим і додав: - Та ти не хвилюйся, я живу сам у великій квартирі, тому місця вистарчить. Чіплятися до тебе не буду, хіба сама захочеш, - сміється та, помітивши мій здивований вигляд, голосно зареготав, - та я жартую, розслабся.

Ну і що я маю робити та думати після цього? Він мені зовсім чужий і водночас такий близький. Як то кажуть, і хочеться і колеться. Не знаю, як вчинити. Раніше в мене б не виникало запитань з цього приводу, адже однозначно би відмовилася, а тепер щось в мені змінилося. В серці зародилися сумніви і не тільки вони.

Поки ми розмовляли, я не помітила, як машина заїхала на підземний паркінг. Максим вийшов з авто і відчинив мені двері.