5 Глава Максим

Дивлюся на Мілану, яка ж вона мила. Щічки зарум’яніли, очі блищать, ніжна усмішка на обличчі. Така ще довірлива та наївна і вже закохалася в мене. Так легко піддалася моїм чарам. Це добре, адже часу обмаль. Головне, що вона повірила моїй маленькій брехні. Аж досі не віриться, що все так вдало склалося. А я то ламав голову, як то вмовити її переїхати до мене, а доля сама все підлаштувала.

Чесно кажучи, я трохи здивувався, коли вона попросила мене привезти їй одяг, але зрештою, це зіграло мені на руку. Добратися до її квартири було не важко, але довго, оскільки вона знаходиться на другому березі Дніпра.

Знайшов потрібний будинок і зайшов у квартиру. Вона менша, ніж моя вітальня! Зробивши собі невеличку екскурсію, я був приємно здивований. Крихітна кухня потопала в зелені вазонів і була напрочуд затишною. Невеличкий санвузол включав в себе туалет і душову кабіну. Зайшов у спальню, а тут досить мило. Порився в шухлядах комоду та шафі і знайшов необхідні речі. Ніколи раніше не займався подібним, таке враження, що я підглядаю за чужим життям. Та в життя Мілани мені було цікаво зазирнути.

Перед тим, як залишити її квартиру, вирішив ще раз зайти на кухню. Захотілося пити, тому вирішив налити собі склянку води. Спершу я не помітив нічого, але тепер все добре роздивився. На стелі та одній стіні видно жовті плями. Підійшов ближче і доторкнувся до стіни – мокра. Відразу піднявся на поверх вище та подзвонив у двері. Мені довго ніхто не відчиняв і я вже зібрався йти, але почув, як в замкну ворухнувся ключ. Двері відчинилися і на порозі з’явився чоловік в одних сімейних трусах. Від нього страшенно тхнуло перегаром.

 - Що хочеш? – заплітаючи язиком запитав мене.

 - Ви затопили квартиру, що під вами, - сказав я.

 - І що? В мене прорвало трубу, - він ледве тримався на ногах.

Я відразу зрозумів, що толку від нього не має, лише запитав чи  трубу вдалося полагодити. Чоловік кивнув і сказав, що викликав сантехніків і зараз все гаразд. Цієї інформації мені було достатньо, тому я розвернуся і пішов. Поки спускався сходами до квартири Мілани, в мене вже виник план. Зателефонував до майстра, який займався ремонтом в моїй квартирі і домовився про зустріч. Хотів, щоб він оглянув масштаби роботи. Павло був поблизу і вже через півгодини роздивлявся все навколо і підраховував видатки.

 - Це що, ще одна ваша квартира? – запитав мене.

 - Ні, знайомої.

 - А, зрозуміло. Роботу розпочнемо відразу, як закінчимо ремонт у вас.

 - Добре, а скільки часу це займе?

 - Та недовго, декілька днів.

 - Гаразд, не поспішайте, часу є вдосталь, - промовив я.          

Задоволений тим, що все так склалося, поїхав до Мілани в лікарню. Її реакція на мою розповідь була передбачуваною, але вона швидко заспокоїлась. Просто вона ще не знає мого плану.

Правду кажучи, я б міг купити будь-який одяг, який би вона лише забажала, але не хотів вихвалятися перед нею своїми статками. Раніше я  якось зовсім не задумувався про свій статус. Він був невід’ємним від мене. Звик до розкоші, тому особливо ніколи не звертав уваги на тих, у кого не було таких можливостей, як у мене. Та коли зайшов сьогодні до квартири Мілани і побачив, як вона живе, то чітко усвідомив ту грань, що розділяє нас.

Я ні в якому разі не заперечую проти бідної та середньої верстви населення, проте сьогодні дещо зрозумів. Мені реально пощастило, що  народився в заможній сім’ї. Мій батько  колись, як і більшість, не мав нічого і розпочинав з нуля. Його невтомна праця дала колосальний результат, але і зробила його жорстким та критичним до всього.

Мама не менше причетна до нашого сімейного процвітання, адже зуміла розрадити батька, коли в нього опускалися від безвиході руки. Підтримала в усіх його діях та сподіваннях. Вона завжди була і є його надійним тилом. Колись, коли я справді дозрію до серйозних стосунків і захочу створити власну сім’ю, то сподіваюсь, що моя дружина буде схожа на маму. Та це станеться ще зовсім не скоро. Так чи інакше, але після відвідин квартири Мілани, я став трохи по іншому сприймати деякі речі.

Йшов з Міланою по парку і тримав її за руку. Спеціально зробив це, адже хотів перевірити наскільки вона довіряє мені. Результат мене приємно вразив, її рука досі в моїй. Приємно тримати її маленьку долоньку і стискати ніжні пальці. Вона подобається мені.

Коли вона вийшла до мене з палати в облягаючих лосинах, то була настільки сексуальною, що я б із задоволенням вклав її в те лікарняне ліжко. Та в мене на неї інші плани, тому пташку не можна злякати. Я, як справжній гурман, розтягую задоволення і з нетерпінням чекаю того часу, коли вона з’явиться в моєму ліжку. Та вже не довго залишилось чекати. 

Проходимо якраз біля лавки і я запропонував їй трохи посидіти. Якраз вчасно, адже зателефонував Ден.

 - Мушу відповісти, - вибачаюся я та відходжу на достатню відстань, щоб Мілана не почула нашої розмови.

 - Привіт, що там в тебе? – питаю я.

 - Ти де пропав? Такий зайнятий, що не маєш часу зателефонувати до найкращого друга?

 - Уяви собі, я справді зайнятий, - кажу.

 - Я думав, що в тебе на першому місті пошуки ідеальної дівчини, - хмикнув Ден.

 - Так тільки цим і займаюсь.

 - А я? Про мене забув? Ми ж мали обоє цим займатися, - обурився Ден.