3 Глава Максим

Сиджу в кабінеті, роботи не початий край, а я ніяк не можу зібратися з думками. Перед очима стоїть обличчя того зухвалого дівчиська. Хоча ніяка вона не зухвала, мабуть просто боялася мене, тому так поводилась.

Це ж треба було так вляпатися і натворити собі зайвих проблем. Ще досі не можу зрозуміти, як так вийшло, що наїхав на неї. Я так поспішав на зустріч з Деном, що зовсім не помітив її. Та ще той клятий дощ погіршував видимість. Добре, що встиг пригальмувати в останню мить.

Який же я був злий на неї. Хотів накричати, а вона взяла і знепритомніла. І що я мав з нею робити? Не вистарчало ще мені розголосу в пресі.  Довелося викликати знайомого таксиста і везти її в клініку до Олексія. Все таки добре, що мій друг має власну клініку.

Виявилося, що від сильного удару в дівчини струс мозку. Олексій запевнив мене, що при належному лікуванні та догляді з нею все буде гаразд. Тому і доручив її своїй дружині Олені, яка також є лікаркою.

Я ніколи не був надто жалісливим, але в даному випадку відчув за собою провину. Добре, що все обійшлося відносно благополучно, а головне, без залучення поліції. Якщо би батько про це все дізнався, то вже би не дав мені передихнути.

А Мілана зовсім не проста дівчина. Це я зрозумів після нашої останньої розмови і вирішив більше дізнатися про неї. Для мене це не проблема, оскільки попросив своїх хлопців з охорони, щоб роздобули мені потрібну інформацію. І ось повне досьє на Вілінську Мілану лежить переді мною. Я б можливо і не зацікавився нею, але той факт, що вона хотіла влаштуватися на роботу в банк, докорінно все змінив.

Отже, що ми маємо. Переглянув загальні дані. Народилася в Білій Церкві, пішла в школу, вступила і закінчила університет. А отут вже цікавіше, шість років тому її батьки загинули в автомобільній аварії. За офіційною версією, аварія сталася в результаті того, що водій не впорався з керуванням і на великій швидкості в’їхав у електричний стовп. Виходить, Мілана залишилась зовсім сама? Але ні, там є в неї якась тітка. Вчора медсестра розповідала мені, що Мілана телефонувала до неї з її мобільного. Її телефон розбився, тому вирішив купити їй новий.

Так незвично було спостерігати за нею, коли вона шоковано розглядала телефон. Давно вже я не бачив таких непідробних емоцій. Та і з такими дівчатами, як Мілана, я не спілкуюся. Всі мої знайомі дівчата – гламурні, звихнуті на моді, кралі. А ця зовсім інша. Стоп! А вона цілком підходить під опис ідеальної дівчини. От я і знайшов її! Залишилися дрібниці – закохати її в себе та переконати батька, що ми найщасливіша пара в світі і справу зроблено.

Ця ідея мені дуже сподобалась. Відчуваю, як прокидається азарт і по венах разом з кров’ю біжить адреналін. Так, Максим Левицький готується до захоплення в полон і в жертви не має ніяких шансів спастися від нього. А це буде цікавий експеримент.

Я би міг попросити її зіграти роль  моєї дівчини. Думаю, вона би не відмовилася від пристойної суми в своєму гаманці. Хоча, хтозна, вона надто правильна. Тому і вирішив, що краще, щоб Мілана сама закохалася в мене, адже батько усіх бачить наскрізь і вмить помітить обман.

З Валерієм Левицьким жарти погані, особливо це стосується мене. Це Аліна може творити все, що їй заманеться і завжди виходити сухою з води. Та це і не дивно, адже вона завжди була батьковою улюбленицею. Я не заздрю, адже Аліну не можливо не любити. Вона, як промінчик сонця, зігріває наше життя і наповнює його радістю.

Сестрі вісімнадцять років і вона студентка журфаку. Та найбільшим її захопленням є фотографування. В батьківському будинку усі стіни обвішані її фотороботами. Та в неї це дійсно добре виходить, адже усюди вміє знайти родзинку, а головне, передати це через свої світлини.

Думки про сестру трохи відволікли мене від роздумів за Мілану, але не на довго. Зателефонував до Олени і розпитав про стан здоров’я її пацієнтки.

 - Не хвилюйся, Макс, - сказала вона, - Вілінська йде на поправку і вже через тиждень, думаю, можна буде її виписати.

 - Чудова новина! Дякую, -  прощаюся і натискаю на відбій. Отже, в мене є сім днів. Схоже, попрацювати мені так і не вдасться, принаймі в першій половині дня.

Купив великий букет камелій і поспішив у лікарню. Не хотілось брати троянди, адже здалися мені такими банальними, а ось ці ніжно-персикові квіти найкраще підійдуть Мілані.  Вони такі ж тендітні, як і вона.

Зайшов у палату, Мілана спить, тому вирішив почекати поки вона прокинеться. Світле волосся розметалося по подушці. Цікаво, вона натуральна блондинка чи фарбована? Глянув на її наївно-дитяче обличчя, не дивно, що я сприйняв її за школярку. Синці під очима майже зійшли, шкіра здається такою прозорою, що аж світиться. Поглянув на її пальці, довгі та тендітні, немов у піаністки. А вона симпатична, така мила і невинна. Без зайвого пафосу і кілограмів штукатурки на обличчі.

Під моїм пильним поглядом Мілана розплющила очі. Зустрівся з нею поглядом. Сонце якраз яскраво світило у вікно і відбивалося в її сіро-синіх очах.

 - Привіт, - промовила вона і ледь усміхнулася.

 - Привіт, - відповідаю, беру квіти, встаю з дивану і підхожу до неї. – Це тобі. Передаю їй букет. Дивлюся на реакцію, ні навіть не так, я просто насолоджуюся реакцією. Вона підіймає здивований погляд на мене, її зіниці розширюються. Така мила і смішна.

 - Це мені? – шепоче.