Глава 17. Час

Глава 17. Час

«Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.»

Григорій Сковорода

Максим

Сьогодні, мабуть, найжахливіший день з усіх, які були в моєму житті. Але все по порядку.

Я прокинувся від значного гуркоту на кухні. Виявилося, що то мама готувала нашвидкуруч нам з татом сніданок, але щось у руці не втримала й воно впало на землю. Та й дідько з ним. 

Перевернувся на іншу сторону до тумбочки та глянув на смартфон. До дзвінка будильника ще було пів години, але заснути я вже не міг. Та й який сенс, якщо скоро вставати? 

Лежав і думав про Мілу та наше з нею скрутне становище. От яке рішення я повинен прийняти, як чоловік? На все начхати і всім заявити, що вона – моя дівчина? Цим я зіпсую їй репутацію, чого Міла страшенно боїться. Але й приховувати свої почуття серед тисячі людей у школі я не спроможний. Та й вона навряд чи зможе. Впевнений. Доводиться терпіти і чекати. Чекати і терпіти. Всього лиш рік. Лише один рік. А тоді я піду навчатися і заберу її з собою з цього міста подалі, щоб нам ніхто не міг заважати. 

Будильник продзвенів і я без особливого настрою пішов у душову та почав збиратися в школу. В школу, чорт забирай! Десять років ходив туди з радістю. Зачіпав дівчат на перервах, говорив їм компліменти, ловив кайф від їхньої симпатії до мене. З хлопцями могли зірвати урок, якщо він нам не подобався. Ходили з ними на «стрілки», якщо якийсь бовдур ліз у нашу компанію і когось цькував.  

Але все вищесказане не заважало мені гарно навчатися. Я ж син директора школи, мав відповідати своєму статусу. Проте вдома від батька перепадало ще й як за мої вибрики. Можливо, я й шибайголова, але разом з тим я просто жив і насолоджувався своїм життям. 

Проте зараз моє життя перевернулося з ніг на голову, відтоді як зустрів Мілану. Сталося таке, чого навіть і придумати не міг за найближчі п'ять років. Так, я закохався. Закохався в старшу дівчину. Але її вік ні про що мені не говорить. А приклад мами з татом багато що доводить. Разом з тим усвідомлюю, що є таке кохання, якому навіть різниця у віці – не завада. 

Зібрався, вмився, почистив зуби, поснідав. Все робив без зайвого ентузіазму. Настрою немає, наче не з тієї ноги встав. Лише однією думкою тішився, що я сьогодні побачу Мілу. Можна було б і додому до неї увечері прийти, але вона ясно дала мені зрозуміти, що цього не хоче. Ніби й має до мене почуття, але ховає їх, боїться виявляти.

– Чому такий мовчазний? – запитав батько, коли завів двигун машини. 

Я сидів на передньому сидінні й чекав, поки ми поїдемо до школи. Молився, щоб це було значно швидше. Проте батько не поспішав. Спочатку вирішив, як слід, прогріти двигун і поговорити в цей час зі мною.

– В тебе якісь проблеми? – знову запитання від нього. – Зазвичай, ти більш говіркий.

– Немає настрою, – пробурмотів собі під носа.

– З чого б то? Не виспався? Чи дівка не дала? – посміявся батько. – Ну чого так дивишся? – зловив мій здивований погляд. – Хіба я не розумію, що ти вже дорослий чоловік і бігаєш до дівчат? – намагався мене розговорити, але я взагалі відвернувся до вікна. 

Не хочу з ним обговорювати своє особисте життя. Може, колись прийде час і я розповім йому про Мілу, але не зараз. Ще не час. Знову ж таки, сказати батьку, що я закоханий у вчительку, яку він нещодавно взяв на роботу, язик не повернеться.

– Он я навіть примітив, як ти піднімаєшся на вищий поверх, хоча кажеш, що йдеш до Тохи, – злегка посміхнувся. – Тільки навіщо брехати? Хіба я не чоловік і не зрозумів би тебе? 

– Тату, поїхали вже, – сказав я, не бажаючи відповідати на його провокаційні запитання. Він і так все зрозумів. Що тут ще казати?

– Синку, я просто хочу вберегти тебе від проблем, – з турботою промовив.

– Яких ще проблем? – не втримався і глянув на батька.

– Наприклад, такої, як небажана вагітність.

Трясця! Ще нагальних питань про «головне» мені зранку бракувало!

– Тату, я знаю, що таке вагітність і презервативи. Ще у восьмому класі проходив на уроках біології. Не потрібно мені зараз нотацій. А якщо необхідна буде допомога, я підійду. Не хвилюйся.

– Ти ба, який ти в мене вже дорослий, – здивувався батько й нарешті виїхав з парковки. – Ну, сподіваюся, що ти мене зрозумів.

– Зрозумів, – відлунням повторив за ним.

Того дня я її не бачив. Уроку з нею не було, тому терпляче очікував три дні до п'ятниці, щоб натішитися її вродою та ніжним голосом хоча б на уроці. 

Але ті дні були каторгою без неї. Вона навіть не заходила до нашого класу, хоча попередня класна керівничка ходила до нас частіше. Не розумів, чому, але склалося таке враження, наче Мілана мене уникає.

Увечері я до неї не приходив за ці кілька днів. Ходив щовечора до Тохи. Таким чином, спонукав себе не зірватися і не піти до неї, щоб постукати у її двері. Доводилося силою волі змушувати себе не підніматися на дев'ятий поверх. Я дав їй час. Нехай подумає і вирішить, чи зможе вона тримати дистанцію від мене й надалі. Адже вона цього найбільше хоче – відстані між нами.