Глава 8. Божевілля

Глава 8. Божевілля

«Коли кохання не є божевіллям, це не є коханням.»

Педро Кальдерон де ла Барка

Мілана

– Максе!!! Ти божевільний!?

Дивлюсь на навіженого хлопця, який в зубах тримає невеличку червону троянду. Одразу в голові спалахують різноманітні думки від захоплення цим диваком до хвилювання за його життя. Розумію, що хлопець для мене старався. Але ж… боже! Дев'ятий поверх! Ніч надворі! Не побачив би опори, спіткнувся, упав би і все! Смерть на рівному місці! 

– Геть ненормальний, чи що?

Швидко кидаюся допомагти хлопцю дістатися всередину квартири через вікно. Хапаю його за шкіряну куртку та з силою тягну на себе. Не знаю, де в мене взялися ті сили, але відчуваю себе зараз якимсь богатирем. Оце Макс додумався! Та його прибити мало за це!

– Я взагалі-то для тебе старався, – бурчить цей ненормальний.

– От якби впав з дев'ятого поверху, постарався б для своїх рідних! – вичитую хлопця. 

Макс з усіх сил відштовхується від опори балкону, за яку тримався. Тягну його далі, але не витримую різкого поштовху хлопця і ми падаємо разом на підлогу. Ну, звісно, Макс на мені.

– Я скучив, – пошепки промовляє одними губами та припадає ними до моїх. 

Лише на секунду я розплавилася під натиском його вуст. Піддалася. Теж шалено скучила за ці декілька годин (треба вже щось робити з цією залежністю!). А потім уявила, як ми виглядаємо зі сторони, і з силою відштовхнула хлопця від себе та піднялася, сівши на підлозі.

Дивлюсь на Макса і не тямлю себе від злості. Не передати словами як я за нього перехвилювалася. Серце так і тьохнуло, коли побачила його за вікном. Спочатку в жар кинуло, а потім всередині все похололо, адже гадала, що один його невинний рух і все – смерть! А йому хоч би що! Ще й посміхається! Гад!

Сидимо зараз біля вікна і просто мовчимо, граючи в гру «хто кого передивиться». Я відходжу від шоку, а Макс просто пропалює дірку на моєму обличчі. 

– Це тобі, – протягує троянду через декілька хвилин.

– Дякую, – взяла з його руки квітку і втягнула носом її аромат.

На мить зачарована його безтурботністю, неординарністю і харизмою. Ще ніхто до мене не залізав через вікно, бо просто скучив. Ще ніхто не дарував мені квіти просто так без причини. Але потім звернула увагу на закривавлену долоню хлопця. – Де вкрав?

– Чому одразу «вкрав»? – обурюється.

– А чому тоді долоня в крові?

– Ех… не вдалося успішно зірвати троянду, – зізнається, зціпивши губи.

Я посміхнулася, нічого не говорячи у відповідь. Невже цей хлопець – безтурботний, веселий, безпосередній і відчайдушний – насправді закохався і все робить для того, щоб я в нього закохалася теж? Це можливо?

– Дякую, – потягнулася до нього і поцілувала його в щічку.

Макс зовсім не розгубився, і затримав мої губи, але вже своїми. Поцілунки з ним настільки приємні, що в жодному разі не хочу їх переривати. Це як ковток повітря, таке необхідне і важливе. Але… я йому не пара. Нехай краще викине з голови свою затію закохати мене в себе і зійдеться з тією дівчиною… не знаю, як її звати.

На цій думці я відірвалася від нього і поспішила піднятися з підлоги.

– Ну чому завжди так? Га? – скиглить він, обурюючись через розірвання поцілунку. – Давай, ще вижени мене звідси.

Я поглянула на нього з усмішкою. Іноді здається дорослим, а іноді… Мала дитина, чесне слово.

– Чай будеш? 

– Звісно, – поспіхом піднявся з місця та підійшов до мене весь на радощах.

Бачити його радісну посмішку самій приємно. Таке відчуття наче душа розквітає від його усміхненого обличчя. Хіба таке можливо?

– Ходімо на кухню, – кажу йому, а він киває головою, не тямлячи себе від радощів.

Я пройшла першою з трояндою в руках. Клацнула чайник, щоб закип'ятити воду. Поки він грівся, я тим часом поставила квітку у вазу з водою і додала туди ложку цукру, щоб троянда отримувала більше глюкози і простояла довше, милуючи моє око. Так хотілося закарбувати у пам'яті назавжди той момент, коли побачила Макса за вікном з квіткою в зубах. Мимоволі посміхнулася сама до себе та продовжила готувати чай.

Сьогодні мала змогу і вдосталь вільного часу, щоб напекти кексів із родзинками і згущеним молоком. Зверху посипала їх пудрою, тому випічка виглядала дуже апетитно. Поставила блюдце з кексами на стіл, поки заварювався чай. Сіли з хлопцем за стіл і кожен з нас боявся порушити мовчанку. Я хотіла запитати, чому він не зайшов через двері, а додумався через вікно залізти, та все не наважувалася. А чому Макс мовчав, хтозна. Він зазвичай занадто балакучий.

– А де ти кекси купила? – раптом роздався його ніжний оксамитовий голос. – Я не бачив таких у магазинах.

– А ти сам купуєш продукти?

– Іноді мама ходить, а іноді просить мене піти за покупками. Я люблю солодке, тому завжди в мамин список додаю сам десерти, або різноманітні солодощі.