Глава 6. Перепони

Глава 6. Перепони

«Годі вдавати, що ваші проблеми унікальні чи несправедливі. Жодна перешкода, хоч якою складною вона була б, не створена долею особисто для вас. Це звичайна проблема.»

Невідомий автор

Максим

Я тримаю дівчину в своїх руках і боюсь порушити таку чарівну мить, як наш поцілунок. Притискаючи її до себе міцніше, я поглиблюю поцілунок і не відчуваю жодного спротиву. Тоді чому ж Міла так впирається і тримає мене від себе на відстані, якщо сама бажає наших нестримних поцілунків? 

В пориві пристрасті я гладжу її спину й моя рука опускається все нижче… до сідниці дівчини. Давно вже мріяв це зробити, бо одними очима не наїсися, як-то кажуть. Знову немає спротиву. Лише жага пристрасті. Мілана охопила мене своїми руками за шию і чую її тихий стогін. Заліз дівчині під сукню і стиснув долонею її ніжне тіло. 

Але довелося докласти чимало зусиль, щоб взяти себе в руки і не продовжити почате прямо на вулиці. А допоміг мені в цьому один старечий голос.

– Господи! Як же вам не соромно!? Геть збожеволіли чи що!? Що за молодь пішла!? – якась бабця кричала на нас і махала своєю палицею, сидячи на лавці. 

Мілана з жахом відскочила від мене на метр, а мені довелося трохи відвернутися як від бабці, так і від дівчини… в сторону до фонтану. Міла мене збудила не на жарт, тож треба охолонути. 

Як же ми не помітили цю стареньку? Але коли нам потрібно було дивитися по сторонах, якщо ми спочатку захопилися грою, обливаючись водою, а потім поцілунком, який запаморочив голови нам обом?

– Вибачте, ми більше так не будемо, – поспішила дівчина вибачитися перед старенькою.

– Аякже! Не будуть вони, – бурчить бабця. – Я не замовляла еротичне кіно. Але якби вас не зупинила, то точно побачила б усе, що можна і… е, ні, все, що не можна! – вигукнула вона злісно.

– Вибачте, більше такого не повториться, – схвильовано наголошує Міла.

Я нарешті охолонув і зміг повернутися обличчям до Міли, ну і, фактично, до бабці. 

– Знаєте, якщо у вашому юному віці не було пристрасті, то ви багато чого втратили, – сказав бабці.

– Максе! – обурилася Міла.

– Що!? – старенька ледь не луснула від злості. – Що ти собі дозволяєш, хлопче? Ти ба, який знаток!? В моєму віці пристрасть була, але не привселюдно! 

Я не хотів уже їй щось відповідати чи продовжувати конфлікт, тому взяв Мілу за руку і повів дівчину з місця «злочину». Це ж треба! Була в неї пристрасть… аж смішно стало! Та вони цілуватися боялися, не те, що вже… Ой, не хочу навіть думати.

– Навіщо ти їй нагрубив? – запитала Міла, коли поверталися додому парком.

– Я не грубив, а лише відкрив для її очей правду. 

– Максе, навіщо? Я б вибачилася перед нею і все б забулося. А тепер вона ще довго гомонітиме, згадуватиме нас незлим тихим словом, а на очі їй взагалі не можна буде показуватися.

– Ой, Міло, ти забагато звертаєш уваги на думку інших. Розслабся і отримуй задоволення від життя, від п'янких почуттів і солодкої пристрасті. Адже я бачу, що ти відчуваєш до мене теж саме, що і я до тебе. Але… ніби боїшся чогось? – запитав її, примруживши очі.

– Боюсь.

Я зупинився і постав перед нею. 

– Чого саме боїшся? – взяв її обличчя у свої руки й заглядаю в очі з метою побачити в них правду.

– Не знаю. Не можу пояснити, – здвигає плечима.

– Гаразд. Не буду на тебе тиснути. 

Міла злегка посміхнулася і я замилувався посмішкою дівчини. Ось уже декілька днів з моєї пам'яті не сходить ця посмішка, яка здається мені восьмим чудом світу. Її зелені очі, наче справжні смарагди, захопили мене у свій полон і не відпускають ні на мить. Тепер я розумію, чому кажуть, що всі жінки – відьми і зачаровують чоловіків своєю неземною красою. 

Відтепер і я потрапив на жіночі чари, у їхні солодкі тенета. Але як же Мілані вдається мене тримати у полоні своєї чарівності, якщо вона продовжує мене відштовхувати? Чи можливо, я їй не подобаюсь? Ні, цього бути не може! Я виглядатиму справжнім дурнем, якщо так думатиму! Я подобаюсь їй і це без заперечень. Я відчуваю її почуття і вони мені дуже приємні.

– Дякую за розуміння, – відповіла з усмішкою.

– Максику, це ти? – продзвенів дівочий голос позаду мене.

Міла знову відсахнулася від мене, наче від прокази. Та що ж це таке? Кого знову лихий приніс?

Повертаю свою голову назад, а до мене біжить Ольга. О, ні… Ця дівчина, як набридлива муха, постійно бігає за мною і пропонує зустрічатися. Приходить сама в компанію моїх друзів з однією метою – захомутати мене. Не розумію я таких дівчат, які самі чіпляються на шию хлопцям. Чоловіки – самці за природою і повинні самі бігати за жінками й добиватися їх. А тут добиватися абсолютно не треба, вона сама дає себе… на всеоглядне бачення чоловікам. Ні! Мені хвойда не потрібна.

– Ольго, чого тобі? – навмисне взяв руку Міли у свою, щоб та побачила й припинила бігати за мною.

– Максику, а я тут проходила повз…