Глава 5. Прогулянка

Глава 5. Прогулянка

«Не можна жити приємно, не живучи розумно, морально і справедливо, і, навпаки, не можна жити розумно, морально і справедливо, не живучи приємно.»

Епікур

Мілана

Кіно було не з найкращих. Героїня зустрічалася з одним хлопцем, але зраджувала йому з іншим, весь час заспокоюючи себе тим, що вона кохає обох, але просто не може обрати одного з них. 

– Дурепа! – не витримала свого обурення й вигукнула до телевізора. – В своїй голові лад наведи, а тоді вступай у стосунки! – продовжую розмовляти з німим співбесідником. – І чого тільки таких підлих дівчат ще й на руках носять? – коментую вчинки головних героїв фільму. – Адже Ліза Іллі зраджує, а він її ледь не до небес підносить! От за що таким людям щастя? А вона ще й носом крутить і бігає до іншого! Дурепа справжнісінька! – висловила своє обурення надто емоційно.

Виговорилася і пригадала свою історію з Артуром, у якій я була на місці цього Іллі з фільму. Таак… неприємно, але коли до людини не маєш справжніх і щирих почуттів, то й переносити трагедію легко. Але ж Ілля кохав по-справжньому! За що йому такий удар в спину? 

Раптом роздався дзвінок у двері і я побігла їх відчиняти, залишивши свого співбесідника та головних героїв фільму наодинці.

– Привіт, – промовив Макс, ніжно усміхаючись.

Я важко зітхнула. Не скажу, що чекала хлопця, але знала, що прийде. На рівні шостого чуття відчувала, що він не розкидається словами наліво і направо, тому свою обіцянку з сюрпризом обов'язково здійснить. Хлопець тримав у руці пакет з невідомим мені вмістом.

– Бачились сьогодні, – відповіла не дуже виховано, проте посміхаюсь йому навзаєм.

– Ти не сама? – запитав і ніби заглядає у привідкриті двері, чи не маю я якогось гостя.

– З чого ти взяв?

– Я чув голоси з квартири, перед тим, як подзвонити в двері. 

– Аа… та то я говорила… з телевізором. Кіно дивилася.

– Хаха, – засміявся хлопець, показуючи свої рівні білосніжні зуби. – Цікавий хоч? Може, подивимося разом?

– Та ні. Я обурена через нього. Там не дуже моральна й вихована поведінка була в сюжеті.

– Тобто?

– Дівчина зраджувала своєму хлопцю.

– А ти як ставишся до зради? – несподівано прозвучало запитання.

– Що значить «як»? Різко негативно!

– Це добре. Отже, мені зраджувати не будеш.

– Максе! Я, здається, тобі вже говорила, щоб ти облишив свою затію, – нагадала.

– І не подумаю, – підморгнув. 

Який же він… впертий! Я лише важко зітхнула. Ми й досі стоїмо на квартирному майданчику, тому відійшла в сторону, щоб він зайшов до квартири.

– Проходь вже, коли прийшов, – прочинила двері навстіж, пропускаючи його. 

– Я тут приніс тобі сюрприз, як і обіцяв, – хлопець зачинив за собою двері.

– І чому я не здивована? – скептично запитала.

– Можливо тому, що чекала, – самовпевнено заявив.

– Тебе? – не зрозуміла суті його слів. – Чи сюрприз?

– А ти мене чекала? – підійшов до мене надто близько, від чого я втиснулась у стіну й відчула приємні парфуми хлопця. 

А він, до речі, підготувався, наче на побачення зібрався. Нова білосніжна й випрасувана футболка, чорні шорти, білі кросівки – все на ньому було, наче з голочки, таким прекрасним, як і він сам.

– Максе, я нікого не чекала, – ухилилася від нього та пройшла у вітальню.

– Значить, сюрприз чекала, – впевнено сказав.

Здається, його зовсім не бентежить і не засмучує той факт, що я тримаю його на відстані. Хлопець, навпаки, з кожним разом якомога більше скорочує цю дистанцію. Йому це успішно вдається, але… так не можна.

– Максе…

– Чекай! – перебив мою мову. – Поки ти не почала знову відштовхувати мене, я краще покажу, що тобі приніс, – сказав і почав викладати вміст пакета на стіл.

– Що це? – звернула увагу на декілька лоточків з невідомим наповненням. 

– Це морозиво, – відповів з усмішкою. – Мого власного приготування. Любиш морозиво?

– Обожнюю, – усміхнулася і підійшла ближче.

– А яке любиш? Полуничне, малинове, ванільне, з шоколадом, горіхами?

– Найбільше з горіхами, – мої очі загорілися в надії посмакувати десертом.

– Супер, – широко посміхнувся. – Це і моє улюблене. 

Я поклала чайні ложки для морозива на стіл і сіла поруч з Максом. Набрала в ложечку частинку морозива й поклала до рота. Відчуваю прохолоду та нереально ніжний смак ванілі, а в поєднанні зі шматочками шоколаду і горіхів це було просто божественно.

– Ммм… як же смачно! – вигукнула та закрила очі від насолоди смаком десерту. 

– Я знав, що тобі сподобається.