Глава 3. Пробіжка

Глава 3. Пробіжка

«Нам подобаються люди, які сміливо говорять нам, що думають, за умови, що вони думають так само, як ми.»

 Марк Твен

Мілана

Наступного дня прокинулася зранку разом із сонячними променями в моєму вікні та вирішила сходити на вранішню пробіжку. Спорт – це моє все.  А день буде сьогодні гарний і сонячний, тому з радістю зустріну його ранок на пробіжці. Вмилася, одягла сині спортивні шорти і короткий топ такого ж кольору. Виходячи з квартири, взяла з собою телефон і навушники. Сподіваюся приємно провести ранковий час із зарубіжними треками. Спустилася з дев'ятого поверху сходами пішки, адже ходьба – це здоров'я, а ходити я люблю. 

Завжди до університету на пари ходила пішки й не заважала на те, що йшла приблизно сорок хвилин. Звичайно, краще всього можна було сідати в маршрутки, але жахливо не люблю товпитися в громадському транспорті та ще й у годину пік. Тож завжди вважала за краще прокидатися на пів години раніше та йти з насолодою і музикою у вухах на пари.

От сьогодні теж прагнула насолодитися вранішнім сонцем і літньою прохолодою, але, виходячи з під'їзду, знову наткнулася на хлопця. Точніше, Макса. Це вже стає закономірністю.

Одразу звернула увагу на його зовнішній вигляд. На юнаку були вчорашні джинсові шорти і чорна футболка, що обтягує його торс і м'язи рук. Зробила висновок, що одразу після нашої вечері він пішов до друзів, як і хотів. Зараз сьома година ранку. Він що, вдома не ночував? Виглядає втомленим, але, коли мене побачив, одразу засяяв посмішкою. Щоб я знову не наткнулася на нього, хлопець безцеремонно поклав руки на мою оголену талію і багатозначно обдивився моє тіло з ніг до голови. 

– Мені починають подобатися зіткнення з тобою, – промовив цей безсоромник. – Тепер я знаю, у скільки ти виходиш зранку й увечері, тому буду чатувати тебе тут на виході завжди.

– Максе, доброго ранку, по-перше. А по-друге, – скинула його нахабні руки з себе, – не треба мене чатувати. Я тобі не здобич, – оминаючи хлопця, пішла в напрямку скверика. 

– А куди ти зібралася в такому вигляді? – почула вслід, а коли обернулася, Макс уже був поруч. 

Чесне слово, він як набридлива муха.

– Максе, чого тобі треба? – повернулася до хлопця.

– Міло, ти взагалі в курсі того, що в цьому районі проживає багато одиноких чоловіків? 

– А я тут до чого? – кинула недбало запитання, не розуміючи його натяку.

– Та зараз усі чоловіки виглянуть з вікон своїх квартир у сквер і що вони там побачать? – хлопець говорив зі мною на підвищеному тоні голосу. 

Чесне слово, Макс наче сварив мене. Аж відкрила рота від здивування його ннахабності. Замість відповіді я лише одними зведеними бровами на переніссі попросила його продовжувати.

– Вони тебе побачать! – вигукнув. – А ти в такому… як би це правильніше сказати… – задумався та почесав скроню, – …у сексуальному вигляді, – ошелешив мене, від чого я закрила очі на дві секунди та скептично покрутила головою. – Зараз збіжаться на полювання всі мисливці за красунями, і їм до одного місця будуть твої слова про те, що ти не здобич.

– Максе, я вийшла на пробіжку, а не шукати собі хлопця, – впевнено мовила й рушила в легкий біг.

– Ну гаразд, бігай. А я буду поруч з тобою і захищу в разі потреби.

Я посміхнулася, нічого не відповідаючи. Все ж, якби там не було, а мені приємна його компанія. Вчора цілий вечір просиділа на вікні, дивлячись на цей сквер і згадуючи наше спонтанне зіткнення. Собі не мала змоги дати звіту, чому цей надзвичайно веселий і вродливий хлопець оселився у моїх думках і зайняв там почесне місце. От чому? Через наш поцілунок? Або ж через його нахабні руки, які тільки й мріють опинитися на моєму тілі й не важливо, в якому місці. Хоч би просто моєї долоні торкнутися. Їм і цього буде достатньо.

Макс біжить поруч, а я не можу приховати свого сміху. Очевидно ж, що він втомлений, але біжить все одно. Схоже на те, що хлопець цілу ніч не спав… І де він тільки був? Невже зі своїми друзями, до яких пропонував і мені піти? Чи може з якоюсь дівчиною цілу ніч розважався? О ні, не хочу про це думати! Його особисте життя – не моя справа.

– Чого ти смієшся весь час? – нарешті помітив мої посміювання разом з прихованими поглядами на хлопця.

– З тебе, – чесно відповіла.

– З якого дива? 

– Ти виглядаєш втомленим, але все одно біжиш зі мною. Де тільки тебе носило цілу ніч? – мимоволі запитала, а вже подумала потім. 

Дідько… адже це не моя справа. Нехай, що хоче, те й робить. Юнацький вік – найкращий час для зустрічей з дівчатами і друзями.

– Оо, тільки не треба нотацій, – розчаровано промовив. – Мені їх і від батьків вистачає. А стосовно того, де саме я був, то могла б піти зі мною і перевірити.

– Я не твоя дівчина, щоб слідкувати за тобою. 

– Це легко виправити, – одразу відповів.

– Важко! – вигукнула. – А нотацій не читатиму. Навіть не сподівайся.

– Тим паче! – хмикнув хлопець, швидко вдихаючи повітря. Схоже, що біг його ще більше виснажує. – Я б хотів би мати таку дівчину, яка б не вичитувала мене вдень і вночі.