Глава 19

Віта
Він пішов... Я ж хотіла цього, прагнула, але чомусь на душі кішки шкребуть. Думала, коли порву усі зв'язки з минулим, то стане легше і нарешті зможу видихнути з полегшенням. Але ні, цього не сталося, стало тільки гірше. Від усвідомлення цієї ситуації сльози вмить покотилися обличчям і палюче обпекли шкіру. Я стояла до Назара спиною, але навіть таким чином відчувала спопеляючий погляд. Ну що ж, може, це і на краще.

Чоловік призначив зустріч на галявині, де колись, десять років тому, відкрив мені свою душу. Розповів про викрадення сестри, про те, як боляче переживала цю ситуацію мама і про стосунки з батьком. Я і поняття не маю як живуть ці люди з думкою, що так вчинили з сином, але те, що Тищенко з ними не живе, наштовхує на думку, що вони не порозумілися.

Таксі чекало мене на виході із цієї галявини, але іти я не поспішала. Сама не знала чому... Напевно, через те, що хотіла закарбувати ці миті у пам'яті, запам'ятати, бо це була наша остання зустріч. Ну, звісно, не враховуючи викликів у відділок. Після закінчення всієї тієї слідчої тяганини, я планувала зникнути з життя Тищенка на все життя і до того ж назавжди. Мене тягне до нього, а його до мене, це очевидно, але разом ми бути не можемо.

Занадто багато нещастя приносимо у життя один одного. А ще мене переслідував страх: аби тільки Назар не побачив Тарасика, він ж викапана його копія. Тоді точно чоловік життя мені не дасть і буде боротися за сина. А от коли захоче забрати його, то я просто цього не переживу. Тому вирішено - їдемо з малим у Німеччину, ще й маму заберемо. За цей час трохи назбирала грошей, з роботою, думаю, проблем не буде, бо іноземною володію добре. Тепер залишилося розібратися зі своїм погрозником, який так старанно намагається зіпсувати мені життя.

З важким каменем на душі сідаю в таксі і називаю адресу будинку Марти. Поки водій мчить майже безлюдною трасою, намагаюся привести думки у порядок, але нічого не виходить. Вони все лізуть і лізуть, не даючи нормально навіть видихнути. Коли ж моє життя перетворилося у таку заплутану тяганину? Навіть не знаю... Чи хотіла б повернутися у минуле і змінити щось? Ні!

Життя для того і дає нам випробування, аби навчитися на своїх помилках і ставати сильнішими, мужнішими й витривалішими. Якби не з'явився Назар у моєму житті, то не було б і мого сонечка Тарасика, найдорожчого і найціннішого чоловіка для мене.

- Пані, приїхали, - повертається до мене підстаркуватий чоловік з милою усмішкою на устах. Треба ж, а я думала, що таксисти завжди похмурі.
- Спасибі вам, - посміхаюсь і я. - Решти не треба. Гарного дня, - розраховуюсь і покидаю салон автомобіля, та водій, схоже, навіть не збирається так швидко мене відпускати.
- Дівчино, зачекайте, - він виходить і швидким кроком прямує у мій бік. Я би вже мала запанікувати і тікати геть, зважаючи на останні обставини, але ноги ніби приросли до землі. - Ви телефон забули, - і простягає його мені просто в руки. Так, Зайцева, це вже занадто. Треба братися за розум, бо інакше ще й не це загубити можеш.
- Ой, дякую вам, я щось геть розгубилася.
- Нічого, буває. А у вас щось сталося? - питає і таким проникливим поглядом дивиться прямісінько в очі. Цікаво, а усі таксисти отак вміють заглядати в душу?
- А це так помітно? - я важко зітхаю і навіть не намагаюсь заперечувати, сил просто немає на це.
- У вас дуже втомлений вигляд, це і неозброєним оком помітно. Але пам'ятайте: все, що не стається, стається на краще, - на такі слова гірко усміхаюся.
- Тобто ви вважаєте, що цей біль щось може заглушити? Думаєте, правильно роблю? - звісно, таксист і близько не знає, що у мене сталося і не знає, що відповісти. Але, судячи з його погляду, таких клієнтів, як я у нього багато.
- Я не маю права вказувати вам і казати правильно це чи ні, але якщо вже ви так і зробили, то так підказує ваше серце. Тому, не шкодуйте ні про що, бо маєте пройти усе найгірше, аби здобути омріяне.
- І часто ви допомагаєте отаким як я? - запитально вигинаю брову, а чоловік на мої слова усміхається.
- Знаєте, я за стільки років багато історій бачив, тому можу назвати себе психологом, - усмішка торкається його обличчя, - а вам скажу, що все буде добре, просто вірте. Ну, що ж, мені уже час. Було приємно поспілкуватися.
- Дякую вам, - усміхаюсь і я, а таксист тим часом вже завів мотор. - Сподіваюсь, ваші слова здійсняться, - говорю вже вслід автомобілю, який покидав територію будинку.

Тільки переступаю поріг, як дзвонить телефон і по той бік чую голос сина.
- Мамо, привіт, - щебече, - телефоную тобі сказати, що я вже поїв і повчив уроки. Хресних також слухаю, можеш за мене не хвилюватися, - від почутого на очі навертаються сльози щастя. Все ж який дорослий вже у мене син.
- Привіт, любий. Я завжди казала, що ти у мене молодець. А бабуся як?
- Вона казала, що зла на тебе, бо ти до неї не телефонувала, тільки через хресну усе переказувала, - а син має рацію. Я й справді забула до мами зателефонувати з тими всіма подіями.
- Любий, а дай бабусі слухавку. Хочу дещо їй сказати.
Вже за кілька хвилин у слухавці я чула невдоволений голос мами і те, яка я безвідповідальна, бо навіть не зателефонувала сказати, що зі мною все гаразд.
- І ти вважаєш це нормальним? Чому я про все повинна дізнаватися від Віти з Микитою? І що це за важливий контракт такий, що ти навіть приїхати не можеш? - мама просто засипала мене питаннями і відповіді, схоже, не уникнути.
- Мамо, мені ще трохи залишилося. Повір, дуже скоро я повернуся і ми поїдемо відпочивати. Хочеш?
- Віто, що це за відпустка така раптова? - збентежено запитує і стишує голос. - У тебе точно все гаразд?
- Так, - відповідаю, ковтаючи гіркі сльози. - Усе добре. Мамо, мені ще деякі справи треба закінчити. Потім поговоримо, добре? Переказуй вітання усім і поцілуй малого. Бувай.

Я швидко кинула слухавку, бо очі вже застилала солона пелена із сліз. Брехати рідній людині - останнє, чого б мені хотілося, але іншого виходу не було. Та сумувати довго не довелося, бо мій таємничий погрозник дав про себе знати, надіславши смс:
"Ну, привіт, чи що. Знаю, тобі кортить дізнатися хто ж такий тебе лякає. Не хвилюйся, уже сьогодні ти про це дізнаєшся. Чекаю за пів години на закинутому будівництві при виїзді з міста. Не запізнюйся і без дурниць".

Прочитавши, мене охопила паніка і тут, як на зло, знову зателефонував Тищенко. Ну невже він нічого не зрозумів із нашої розмови? Тільки цього ще не вистачало!
- Чого тобі? - просто гарчу, адже нерви і так на межі.
- Що з настроєм? - спокійно запитує і це ще більше виводить з себе. Назар чомусь робить вигляд, що ніякої розмови між нами не було.
- Назаре, що ти від мене хочеш? Ми ж, начебто, усе вирішили. До того ж у мене немає часу.
- А що так? Невже не приділиш кілька хвилин своєї уваги слідчому? До речі, тобі потрібно приїхати у відділок десь за годинку-дві. Є нові деталі стосовно твоєї справи.
- Я не можу приїхати, - зриваюся на крик, бо цей недоумок вже реально починає бісити. - Я їду на зустріч з тим погрозн... - і тут я замовкаю, розуміючи, що на емоціях ляпнула дурницю. Дуже-дуже велику дурницю.
- Ану повтори до кого ти їдеш! - нерви здали і в чоловіка, бо й він переходить на крик.
- Не твоє діло!
- Віто, ти себе чуєш, дурепо? Тебе підставляють, хочуть виставити вбивцею, а ти робиш такі необдумані кроки? Що ти приховала від слідства? До кого ти їдеш? Чому не розповіла? - ух, здається, нерви Тищенка здають. Ну, що ж, хлопче, не тільки у тебе вони хиткі.
- Забагато питань, Назаре і давати відповіді на них я не збираюся. Затямив?
- Не затямив! Або ти мені все розповідаєш, або я просто зараз висилаю наряд поліції до твого будинку. Маячок, до речі, на тобі вже вчеплений.
- Який ще маячок? - а отут я не зрозуміла. - І це без мого відома? Гаразд, про це потім з тобою поговорю. Що саме ти хочеш почути?
- Все. Хочу почути все. І до кого ти збираєшся на зустріч також.
- Добре.

Не знаю навіщо погодилася, але розповіла Тищенку про того незнайомця все. У відповідь чула гучні мати і крик нікуди не їхати. От же ж чорт, навіть і тут стриматися не змогла й виклала все, як на духу. Часу залишилося мало, тому швидко збираюся і їду за вказаною адресою. Тищенко ще щось там кричить у слухавці, але я скидаю дзвінок. Годі боятися! Потрібно поглянути в очі страху, поглянути в очі того, кого ж я так дістала, що він так старанно псує моє життя. Ну що ж, таємничий незнайомцю, до зустрічі залишилося недовго. Скоро усі карти буде розкрито. Принаймні я на це сподіваюся...