Глава 18

Віта
"Вважай, це була розважальна гра. Наступного разу все буде по-справжньому. Не переходь мені дорогу, дівчинко, інакше замість того нещасного бомжа лежатимеш ти".

Ці слова я щоразу прокручувала у своїй голові, коли ми їхали додому. Кому ж я так насолила? Крім Світлани Сергіївни ніхто на думку не спадає, але навіть для неї це занадто. Вирішила не розповідати про смс Марті і Микиті. Нащо їм зайві клопоти? Розповіла лише про розмову з Тищенком і те, як він сприйняв Микиту за мого коханця.

- А я то думаю, чого ж це ви так уникаєте розмови про Назара! Стільки разів хотів поговорити і все ніяк, - втрутився Микита у мій монолог. - Сам був неабияк здивований, коли дізнався, що між вами все якось так закінчилося. Тоді зустрів тебе, до того ж вагітною, і пазл у голові склався як два на два.
- Добре, що ти такий розумний! - викрикнула Марта. Ох, здається, гормони у цієї дівчини тільки починають бушувати і Микиті я не заздрю, сама ж такою істеричкою була. - А ти уяви як було Віті, коли в один день вона дізнається про вагітність, смерть коханого і отримує якусь подачку від його батьків! Та це потрійний удар! Хоча ні, вагітність це хороша новина... - знітилась дівчина. - Але все одно ця новина, як сніг на голову. Розумієш? Та я сама не знала, що робити, коли дізналася, що ношу під серцем нашу дитину, а тут такі події.
- Мила, тільки не заводься, - промовляє до неї ангельським голосочком Павловський. - Я все зрозумів, більше не буду, - схоже, цей хлопець справді зрозумів, що сперечатися із вагітними жінками не варто. Правильно-правильно, любчику, ти ще не знаєш у які тенета потрапив.
- От і добре, - одразу ж лунає відповідь від дівчини. - Вітко, ти там як?
- Нормально, - коротко відповідаю і відвертаюся до вікна.

Син сидів у мене на руках і саме це не давало здатися й розплакатися просто на місці. Образа душила, пригнічувала, знищувала, але я трималася як тільки могла, бо інакше не можна. Якби хтось колись сказав, що опинюся у такій ситуації, то розсміялася б в обличчя. Але не зараз, не тепер, коли це все стало реальністю.

- Чому така замислена? - Марта вирішує подати голос, тим самим вириваючи мене з думок. - Думаєш про усю цю дурню? - я ствердно киваю. - Та не переживай, ми в усьому розберемося. Тільки пазл у моїй голові скластися не може. Я думала розірву того Тищенка.
- Ага, ти навіть не уявляєш у якому шоку була я. Ну що ж, Світлана Сергіївна добряче постаралася, аби спаскудити мені життя. Та не тільки мені, але й свому сину...
- Думаєш, це вона після тієї зустрічі у парку вирішила влаштувати виставу з моєю смертю? - у розмову встрягає і Микита. Схоже, ця ситуація йому теж не до вподоби.
- Я вже нічого зрозуміти не можу.
- Ну знаєш, судячи з її розчервонілого обличчя, все так і було. Хоча хтозна, що там робиться у її голові.
- Отож-бо, я вже навіть носа кудись сунути боюся. Чомусь здається, що це тільки початок.
- А тобі не здається, - Микита різко гальмує і я із заднього сидіння ледь через лобове скло не вилетіла. - Вибачте, дівчата, якось випадково вийшло, - схоже, зрозумів, що занадто різко зупинився. - Тобі не здається, Віто. Це чиясь добре спланована гра і переможцем вийде лише один. Тому зараз потрібно бути особливо обережним, а особливо тобі, Марто, - переводить погляд на дівчину. - Я не хочу ризикувати тобою, а тим паче нашою дитиною.
- Ну це, звісно, приємно, Нік, але що ти пропонуєш? - реакція дівчини була незрозумілою: ніби і сміється, ніби і незадоволена. Ну в принципі типова поведінка вагітної.
- Тобі, Марто, потрібно з Тарасиком повернутися до мами Віти. Будете займатися пекарнею і видавництвом. А...
- Ага, зараз! Біжу і падаю. Бачиш, он там хтось біжить? То це я! - Марта ображено надула пухкі губки і склала руки на грудях, таким чином показуючи свій протест, а я лише тихо усміхнулась. Ну все ж вагітні дуже кумедні.
- Не блазнюй. Ти ж сама чудово розумієш, що загроза є і до того ж немаленька. Тому ви їдете, а ми залишаємося. Розберемося з тим усім і ви зможете повернутися. Добре? - Микита ніжно заглядав в очі Марти, а мені захотілося плакати.

Колись так на мене дивився Назар: з любов'ю, ніжністю і трепетом. То зараз я для нього вбивця і зрадниця, хоча щодо цього ще посперечаємось, адже, як виявилось, нікого я не вбивала і не зраджувала йому тим паче. Шкода, що вже нічого повернути не можна. Пізно, занадто пізно...

- Вітко, ну хоч ти скажи тому телепню, щоб ми нікуди не їхали! Та це взагалі в голові не вкладається, - обуренню подруги не було меж. - Ну от як ми поїдемо, га?
- Тихше, Марто, Тарасик спить, - натягнуто посміхаюся. - А от Микита має рацію, - після моїх слів обличчя Марти витягується і покривається червоними плямами.
- Що?! Ти це серйозно зараз?
- Цілком. Невже ти не розумієш, що наражаєшся на небезпеку? Марто, ти вагітна! Якщо про себе не думаєш, то подумай хоча б про майбутню дитину! - я просто спопеляла подругу поглядом, але відповісти вона нічого не встигла, бо ми вже приїхали.

Марта першою вилетіла з автомобіля просто кулею, а Микита взяв на руки малого. Він з таким трепетом дивився на Тарасика, що я одразу зрозуміла: батьком він буде чудовим.
У будинок зайшли мовчки, кожен думаючи про своє. Цікаво, про що зараз думає Марта? Невже образилася? Та думати довго не довелося, бо дівчина йшла нам назустріч з валізою у руках.

- Я тут подумала... ви маєте рацію. Отут, - простягає валізу Микиті, - наші з Тарасиком речі. Збирала зі швидкістю світла. Їхати потрібно зараз, негайно, інакше передумаю, - на очі дівчини виступили сльози, які вона одразу поспішила стерти.
- Маленька, - Микита пригорнув її до себе, - я обіцяю, що це ненадовго. Ти віриш мені? У нас все буде добре. Обіцяю.

На цьому солоні ріки закінчилися і найрідніші мені люди вирушили в дорогу. Син так і не прокинувся, а я і була рада - ще більше б плакала, коли прощалася.
Залишившись у будинку у гордій самотності, дала волю сльозам. Плакала так, як ніколи в житті. Стало шкода себе, сина, втрачених років. Ну чому, ну от чому замість ненависті до Назара я відчуваю зовсім протилежне? Він погрожував запроторити мене у в'язницю, а я до нестями кохаю його! Ох, чорт! Чому ж так важко?