Глава 9

Так, я раділа, бо у мені росте частинка Назара, частинка нашого з ним кохання. 

Година була вже близько до вечора, а Назар так і не зателефонував. “Дивно, дуже дивно.” — лунало у голові, коли я мріяла кроками кімнату. 

Зачекавши ще годину, набираюсь сміливості і прямую до будинку Тищенків. Дорогою обдумую, що сказати і як аргументувати те, чому я сюди приперлася. 

Особняк зустрів мене прохолодою і відчуженням, аж ніяково стало. Я стояла, напевно, хвилин десять перед воротами і тиснула на дзвінок. Коли врешті-решт ворота відчУже сьогодні ввечері мав прилетіти Назар, а мене все ніяк не покидало відчуття, що зі мною щось не так. Ось вже третій день мій ранок починається з того, що я кулею лечу у ванну кімнату і вивертаю весь вміст шлунка.

Я дівчинка не маленька і прекрасно розумію, чим може все закінчитися. Олії у вогонь підлило розуміння того, що ці дні були у мене давно. Списувала це на стрес, але, очевидно, це не так. 

Що ж, схоже, доведеться йти в аптеку і остаточно переконатися чи є вагітність, чи немає. Та чомусь була впевнена, що є, адже якщо є кохання, то і має бути його плід. Чи не так?

Та з іншого боку, я не знала як усе буде і як усе сприйме Назар. Відігнавши з голови погані думки, одягаюсь і йду в аптеку. 

А, може, вагітності і немає, а я отут вже думаю як Тищенку сказати. 

Так, зберись, Зайцева! Зараз не час соплі пускати. 

Повітря надворі було доволі теплим і настрій миттєво злетів вгору. Поруч проходили парочки, мило тримаючись за руку, а я на це мило усміхалась та уявляла нас з Назаром. Непомітно для себе поклала руку на плоский живіт і ніжно погладила, думаючи, що дитинка все-таки є.

В аптеку заходила у піднесеному настрої.

— Добрий день. Чим можу вам допомогти? — звертається до мене фармацевт, до речі, доволі молода дівчина, як для своєї професії.

— Так, мені потрібен тест на вагітність, — відповідаю.

— Вам який? — запитує дівчина, а я гублюся. 

Та хтозна який мені треба, можна подумати кожен день тести на вагітність купляю.

— Навіть і не знаю. А між ними є якась різниця?

— Давайте дам вам два, один можете зробити зараз — він більш чутливіший і показує вагітність з сьомого дня зачаття, а другий зробите зранку — він більш розрахований на той час, коли є затримка. — пояснює дівчина і мило усміхається при цьому. — Тоді точно будете знати, — на її слова я кивнула і усміхнулась, а дівчина зникла у сусідній кімнаті, що знаходилась поруч з основним залом. 

— Ось, прошу, — фармацевт простягає мені пакунок, я розраховуюсь і біжу додому. 

Ще була досить рання година, тому я вирішила не зволікати і по приходу додому зробити усі необхідні процедури. 

Вже за кілька хвилини була вдома, бо просто бігла, а не йшла і лише замкнула вхідні двері, одразу рванула у ванну кімнату. 

Зробивши усі необхідні маніпуляції, стала чекати.

Нерви були на межі і я ходила по кімнаті туди-сюди, нервово потираючи руки. 

Чомусь, ще кілька хвилин тому, я була впевненою і зосередженою, а зараз взагалі розгублена! Так боялась побачити результат і не знала якого боятися більше: негативного чи позитивного?

Хвилини спливали, серце вистрибувало з грудей і я тремтячими руками беру до рук тест. Незважаючи на вказівки фармацевта я зробила два тести водночас і зараз, тримаючи їх у руках, мої очі зосереджені на двох яскраво-червоних смужках і це означало одне — я вагітна! 

Від цієї новини присіла на підлогу, бо, здається, втрачаю свідомість від щастя. 

инилися, то я зустрілась із хмурим поглядом охоронця.

— Покличте, будь ласка, когось з господарів, — поспішила заговорити, але той німо оглядав мене. — Будь ласка, покличте Світлану Сергіївну, — уже конкретно попросила. Той кивнув і уже за кілька хвилин до воріт вилетіла оскаженіла жінка.

— Чого ти сюди припхалася, стерво? Що ти тут забула? — Світлана Сергіївна налетіла на мене, як фурія.

— Я не розумію, Світлано Сергіївно, що...

— Ти ще смієш мене питати, паскудо? — з очей жінки полилися сльози. — Це все через тебе. Через тебе Назар зрадив власних батьків! А тепер... тепер його немає! — почала голосно плакати, а я не могла повірити у почуте. 

— Що ви таке кажете? — розгублено запитую, бо розум відмовляється сприймати слово “немає”, як належно.

Може, він просто не приїхав, чи плюнув на батьківський бізнес і зник?

Але ж він би точно повідомив мені про свої наміри, адже у нас кохання…

— Назар загинув, стерво! Загинув, коли повертався з Іспанії. Розбився! Чуєш, розбився? Його нема, — жінка щось кричала і тикала в мене пальцем. Кляла останніми словами, тоді вибіг батько Назара і разом з охоронцем затягли її у будинок, а я так і стояла, не поворушившись ні на крок.

Батько Назара вийшов за декілька хвилин чи може годин — точно сказати не знаю, бо для мене час ставав непоміченим і я все также продовжувала стояла, мов вкопана, не віривши у ці страшні слова.