Глава 8

Надворі вже вересень. Минулих два місяці промайнули зі швидкістю світла і чимало змінили у житті кожного із нас.

Наші стосунки з Назаром набирали все більших обертів і тепер він часто залишався у мене ночувати, а я ж прокидалася у міцних обіймах. Зараз хлопець весь у навчанні, адже йому залишилося ще півроку до завершення останнього курсу і диплом магістра у кишені.

Я ж усі свої сили вкладала в роботу. Тоді після випадку з батьками, я ще хвилювалася з приводу цього, але Назар мене заспокоював і запевняв, що нікого, крім мене йому не потрібно, а я вірила.

Як можна не вірити Тищенку, коли він так любляче дивиться на тебе?

Більше до цієї теми ми не поверталися. 

Марта... Життя цієї дівчини кардинально змінилося: зараз вона за кордоном, поруч із батьком, який тримається з усіх сил. Мати пішла від них, точніше її вигнали. Олег Погребельник, батько Марти, зробив це, коли донька запитувала чи правда все це.

Паралельно подруга керує усім бізнесом на усі сто відсотків і коли ми зідзвонюємось по відеозв'язку, просто з ніг валиться, та знаходить час для розмови, бо ж ми найкращі подруги. 

Сьогодні субота, а це означає, що я вільна від роботи, а Назар від навчання, поєднаного також з роботою. Я сиділа на кухні і пила чай, коли почула як замок вхідних дверей клацнув, а це означало, що хлопець повернувся. Його раптово викликав батько, мовляв, щось на роботі трапилося. 

—  Привіт. Ти чому не спиш? — просто з порогу запитує і накидається із пристрасним поцілунком. 

—  Тебе чекала, — відповідаю на поцілунок і ще міцніше стискаю свого такого коханого чоловіка. 

Ми лежали у ліжку, навколо панувала тиша, яку своїм голосом розбавив Назар:

— Знаєш, вже певний час мене тривожать думки щодо нас... – серце, яке ще мить тому було на своєму законному місці б’ється десь під колінком, а я сама ледь не плачу, бо ж після таких слів нічого доброго в голову не лізить. — Проте, я не впевнений, що зараз влучний час говорити. Можливо, занадто рано ще. 

— Назаре, щось я не зовсім розумію. А що не так з нами? Я думала, що все добре. Чи помилилась? 

— Ні, сонце, все добре. Навіть занадто. – фух-х… видихаю, а то з такими темпами й до сивини не далеко. — Так добре, що це лякає мене і насторожує. Просто, розумієш... Те, що я відчуваю, те, що називають коханням чомусь не дає мені спокою. Я просто не розумію, не можу зрозуміти... 

— Не можеш зрозуміти що? Чому ти говориш загадками? — я дивлюся прямісінько в його очі і намагався там знайти відповідь.

Або я сліпа, або я погано дивлюсь, бо нічого не бачу! А може я так розпереживалась, що не помічаю очевидного?

— Не можу зрозуміти, як можна так сильно кохати когось. Як можна відчувати такі сильні почуття лише до однієї людини? І це зводить з розуму. – я знову дихаю нормально, тай взагалі дихаю. — Я хочу бачити тебе щодня, чути твій голос, вдихати аромат твого волосся щоранку, засинати у твоїх обіймах, хочу цілувати тебе безперервно, обіймати щосили... – його пальці ніжно гладять мою скроню, окреслюють контур губ. А я його розумію… надто добре розумію. — Хочу завжди тримати твою руку... Лише одна думка про те, що це може закінчитись зводить мене з розуму. – слабо усміхається й цілує у кутик губ й відсторонившись продовжує дивитись на мене й говорить: — Не думаю, що я здатний словами передати все те, що коїться на серці та в голові. 

— Чому ти думаєш про те, що це може закінчитись? – усі його слова солодші за весь нектар світу, але його боязнь передається і мені. — Те, що між нами буде до тих пір, поки ми цього бажаємо. 

— Тоді я бажаю, щоб ти була поруч цілу вічність... 

— Назарчику, вічність занадто гучно, тобі не здається? 

— З тобою тільки так, і ніяк інакше. – говорить він заправляючи моє пасмо волосся, яке вибилось із пучка. — Я хочу бути поруч з тобою у всі щасливі та сумні моменти. Підтримувати тебе, коли важко. Сміятись разом, коли на душі спокій. Хочу бути тим, з ким ти ділитимешся самим особистим. Тим, про кого будеш думати перед сном та рано-вранці. Я хочу йти з тобою під вінець. Хочу, щоб саме ти стала матір'ю моїх дітей. Хочу щоб в моєму житті постійно була присутня ти... Ти мій Всесвіт! 

Після цих слів щось йокнуло в моєму серці. Так, я відчувала його кохання, проте і гадки не мала, що те, що він відчуває настільки глибоке і сильне. Знаєте, кажуть ж, що в стосунках обов'язково хтось кохає сильніше й це таке собі правило.

Так ось... Здається, що в наших стосунках це він... Не думаю, що я здатна описати свої почуття так детально та інтимно водночас.

Він змусив задуматись над почуттями і я зрозуміла, що не помилилась в ньому. Сила його кохання здатна розтопити будь-який лід, зігріти мою душу в самі важкі моменти. Я впевнена, що це буде він...

 В моєму серці буде завжди тільки він...

Він і є моє серце!

— Я тебе кохаю… до нестями! — сльози навертаються на очі, голос тремтить, але якось таки видавлюю із себе слова. 

— А я тебе… — шепоче й ніжно цілує.

— До речі, а чому батько викликав тебе? — вирішую перевести тему, бо зараз всю кімнату затоплю своїми слізьми.