Глава 3

Мені ніяк не давали спокою слова Олега Вікторовича, що цей тип не залишить мене в спокої. Що вони означають? Невже він захоче силою взяти мене? Від таких думок стало аж недобре, тому присіла на лавку якраз біля гуртожитка. 

— Заєць, ти вирішила надворі ночувати чи що? — такий знайомий голос повертає мене до реальності. — Ти чого тут сидиш, щей сама? — наголошує на моїй одинокості.

— Назаре, це ти? — не знаю навіщо, та чомусь перепитуюсь. — А що ти тут робиш? — я справді була здивована його тут побачити. 

— Дай— но вгадаю, ти подумала, що такий як я, робить у такому місці як це? Так? — ну він задав питання прямо в лоб, як говорять у народі, але настільки точне, що я не одразу знайшла що відповісти. То мій язик меле все що потрібно й ні, то напаки!

— Я… — мямлю й стараюсь придумати, що ж відповісти, та хлопець рятує мене від цієї жалюгідної спроби.

— Можеш навіть не відповідати, я знаю, що це так. — я лише понуро опустила голову, стало соромно. — Знаєш, а я прийшов просити у тебе пробачення. Не знаю, що на мене найшло толд, в автомобілі, тому вибач. 

— І ти мені вибач, — на мої слова хлопець усміхнувся, — чому ти смієшся?

— Ти така мила, коли вибачаєшся, — моє обличчя, напевно, миттю стало червоне, бо я почула як горять щоки, які мене видають з потрохами. — До речі, а чому ти тут? Година вже пізня, не боїшся, що маньяки нападуть? — знову ця усмішка. 

Боже, як не зійти з розуму остаточно?!

— Я була на роботі, але мене звільнили через одного придурка, от і повернулася, — бачу його підняті вгору брови і розумію, що йому нічого не ясно. Точно, він ж не знає де я працюю, чи знає? Щоб не мучити себе роздумами продовжую говорити: — Я працюю, точніше працювала, у ресторані "CLOUD", чув про такий? — дивлюсь на хлопця. — Хоча що тут питати, звісно, чув.

— Заєць, те, що я, як ти казала в машині, з іншого світу, нічим не відрізняє мене від тебе. Так, у мене багаті і впливові батьки. Так, у мене купа бабла і повно дівчат навколо, але від цього я задоволення взагалі ніякого не отримую. Не можу знайти себе, розумієш? Один день я такий, наступного — вже інший. Сам не знаю чого хочу і що шукаю.

— Я здивована почути від тебе таке, Назаре. — говорю не приховуючи справжніх емоцій. — До речі, чому ти називаєш мене зайцем, я взагалі— то Віта.

— А я знаю як тебе звати, заєць. — ну ось, знову, та я не перечу, а просто дивлюсь на хлопця. — Просто класно звучить і тобі підходить. Ти ж у нас Зайцева.

— Ну тоді я називатиму тебе Тишик, ти ж у нас Тищенко, — відповідаю і голосно сміюсь.

— Згода. Тоді це будуть наші таємні імена, які не знатиме ніхто крім нас. То ти кажеш, що тепер без роботи?, — я киваю у відповідь, — Ну тоді можу запропонувати непоганий варіант. — підморгує, а я ще уважніше дивлюсь на Тищенка. — Батько передає мені усі справи і тепер мережею готелів керую я, відповідно мені треба особистого помічника, а ти, здається, непогано навчаєшся. То що скажеш?

Блін… він реально зараз мені пропонує роботу, а сама особистого помічника, чи у мене знову галюцинації?

— Навіть і не знаю, що відповісти. — лепечу, хоча сама сккчу від радості, та тільки подумки. — А твій батько не буде проти? — питаюсь, адже це не менш важливе питання.

— Віто, мій батько, так само як і мати, давно забули про моє існування. Для них я спадкоємець всіх статків і не більше, так звана розмінна монета. Батько хоче, щоб я одружився із донькою якогось там партнера, але цього не буде. Я не танцюватиму під їхню дудку! — по реакції хлопця й сліпий і дурний би зрозумів, що йому не подобається те, що приготували для нього батьки, а його дії говорять про характер. — То що скажеш стосовно моєї пропозиції? Заєць, нічого не подумай, між нами будуть суто робочі стосунки, чіплятися не буду. — знову цей милий жест руками догори, на який я не змогла не усміхнутись, а заодно подумати про те, що була б не проти, якби Тищенко трішки й позачіпався до мене, але ж я не для нього, не у його смаку, то і чіплятись немає чому.

— Ну тоді я згідна. — погоджуюсь, адже роботи вже позбулась, а грошей потрібно. — Але ж це, напевно, треба буде сидіти з ранку й до вечора, а в мене випускний курс, іспити на носі. Не знаю чи впораюсь. — викладаю вагомий аргумент розуміючи що потрібно вирішити все зараз, бо навчання важлива складова мого подальшого життя. — Як працювала у ресторані, то ходила переважно у нічні зміни або у вихідні дні. 

— От за це можеш не хвилюватися, бо усі робочі питання ти будеш вирішувати як буде зручно тобі. Хочеш — вранці, хочеш — ввечері. А якщо щось і буде термінове, то сам до тебе приїду. 

— Для чого ти це робиш... Тишик? — ну ж реально цікаве питання! Тай забагато його у моєму житті останнім часом. — Я ніяк не можу зрозуміти який ти насправді: бабій чи просо показуєш з себе такого? А може ти такий добрий з усіма, чи тільки зі мною?

— Не знаю... Напевно, просто побачив у тобі людину з великим серцем і вирішив допомогти. — мямлить він і я признаюсь сама собі, що ці слова гріють мою душу, навіть дуже! — Тому давай закриємо цю тему. — просить ховаючи погляд. — Ось мій номер телефону, — простягає візитку, — якщо передумаєш чи виникнуть питання, телефонуй. Чекаю тебе завтра у нашому офісі після пар, адресу скину смс. Сподіваюся, ми спрацюємося.