Я не схилюсь, не скорюсь.

Я не схилюсь, не скорюсь

Я кожну ніч з напруженням вглядаюсь у вікно,

Я бачу темні силуети й хижі тіні.

Здається хтось з осудженням і навіть слізно,

Кляне за вбивство сина на війні.

 

Ось тихі кроки в темряві лунають по кімнаті,

А потім крига огортає шию.

Кістляві пальці душать, бажаючи моєї страти,

Як я неприятеля у ту зливу.

 

Коли, зморене втомою, тіло ледве засинає,

Я чую вже покійних товаришів.

Їх крик, пронизаний болем, мене не відпускає,

Допомогти їм вижити я не зумів.

 

Але ж це не моя вина, чому прокляті мари,

Чому не покидаєте мій дім!?

За що катуєте мене, за що ці тяжкі кари,

Приходять в сяйві місячнім!?

 

Стискають шкіру розтяжками невидимих шнурів,

Впиваючись осколками у старі рубці.

Та я готовий розірвати вузол металевих пазурів,

Не вагаючись. Як не вагались хлопці

 

Геть від мене маро, не буде в мене сумнівів,

Не схилюсь я вигаданим почварам!

Покине вранці рано, мій розум морок острахів,

Не скорюсь я справжнім ворогам!

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше