2

Марвія прокинулася о сьомій годині ранку.
На кухні вже було тихо чутно рух.
Ліна готувала сніданок.
— Доброго ранку, — сказала Марвія, зупинившись у дверях. — А о котрій ти прокинулася?
Ліна не обернулася одразу.
— О п’ятій годині, — відповіла вона спокійно. — Я вдома… у батьків… звикла так прокидатися і готувати на всіх.
Марвія на мить замовкла.
Погляд її став м’якшим.
Співчутливим.
Жінка нічого більше не сказала, лише тихо подивилася на невістку, ніби вперше по-справжньому її побачила.

О восьмій годині ранку Ліна вже йшла до університету.
Місто прокидалося повільно, звично, ніби для всіх це був просто ще один день.
Для неї — ні.
Вона піднялася сходами головного корпусу й зайшла всередину.
У коридорах було тихо, лише подекуди лунали голоси студентів.
Ліна зупинилася біля дверей ректора, на мить затримавши подих.
Потім постукала.
— Увійдіть, — пролунало зсередини.
Вона зайшла й підійшла до столу.
— Добрий день. Я прийшла повідомити про зміну даних.
Ректор підняв погляд.
Ліна поклала перед ним документи.
— У мене нове прізвище.

Коротка пауза.
Чоловік переглянув папери.
— Ліна… Сайрін? — озвучив він.
Вона кивнула.
І в цю мить це звучало так, ніби йшлося не просто про прізвище.
А про ціле життя, яке довелося переписати.

Перша пара — “Основи запечатування угод між державами”.
Аудиторія повільно наповнювалася студентами, шум стихав, залишаючи лише легкий гул розмов.
Викладачка, Аеліна Стейф, стояла біля кафедри й переглядала магічний реєстр студентів — тонке світіння артефакту відбивалося в її пальцях.
Вона зупинилася, трохи нахмурившись.
— А хто така Ліна Сайрін? У вас нова в групі?
Кілька голів повернулися в бік Ліни.
Вона спокійно підвела погляд.
— Ні, — відповіла рівно. — Це моє нове прізвище.
У класі на мить стало тихіше.
Аеліна Стейф коротко кивнула, щось відмітивши в реєстрі.
— Зрозуміло. Продовжуємо.
  відвела погляд до столу.
Наче це було  щось звичне.
Хоч для неї це слово — “Сайрін” — досі звучало трохи чужо.

Після пар Ліна вийшла з університету.
Вона ще не встигла злитися в думках у звичний ритм, як раптом почула знайомий голос.
Томас.
Вона різко обернулася.
— Вітаю з заміжжям, — сказав він з кривою усмішкою. — Ось і вибір за мене зробила доля.
Ліна завмерла на секунду.
— Що ти маєш на увазі?
Він знизав плечима, ніби це було щось буденне.
— Я зустрічався крім тебе з Інгою Гліус. Уже пів року.
Тиша вдарила різкіше, ніж слова.
— Іди куди подалі, — видихнула Ліна. — Бачити тебе не хочу. Ніколи.
Вона різко розвернулася і побігла.
Холодне повітря різало легені, але вона не зупинялася.
У голові билося одне й те саме:
Рік.
Пів року.
Як він міг?
Як вона могла не бачити?
І чому це болить так, ніби все сталося тільки зараз?

Дівчина забігла в кімнату й різко зачинила двері.
Тільки тоді вона дозволила собі видихнути.
А потім — розридалася.
Сльози йшли самі, без контролю, без пауз.
Рік.
Це слово билося в голові найсильніше.
Рік, який для неї був справжнім.
І пів року, які для нього були ще кимось іншим.
І раптом у пам’яті сплив інший момент.
Маркіян.
Його спокійний голос.
Тоді він казав, що бачив Томаса з іншою.
Як вони цілувалися.
Вона тоді не повірила.
Навіть розізлилася.

Подумала, що він просто хоче її відштовхнути від нього, зіпсувати стосунки.
“Наклеп”, — вирішила вона тоді.
Ліна різко вдихнула, затискаючи рот долонею, але це не зупинило сльози.
Тепер ці слова звучали інакше.
І вже не як наклеп.

Батьки Ліни були проти її стосунків із Томасом.
Спочатку — через недовіру до нього. Вони вважали його ненадійним і “не тим” для їхньої доньки.
Але коли дізналися, що стосунки зайшли занадто далеко, стався скандал.
Після цього рішення прийняли швидко і без обговорень.
Коли Маркіян попросив її руки, вони погодилися майже одразу.
Для них це виглядало як спосіб “виправити ситуацію” і повернути контроль.
Для Ліни — як кінець вибору.

Дівчина проплакала довго.
Сльози вже не приносили полегшення — лише втому.
Поступово ридання стихли, перетворившись на тихі уривчасті вдихи.
Зрештою й вони зникли.
У кімнаті стало тихо.
Ліна лежала, дивлячись у темряву, ніби не до кінця розуміючи, де вона зараз і що сталося.
Думки ще були важкими, але повільно почали розпливатися.
І, попри все, вона задрімала.