Глава 51

***************

Рейм прийшов до тями від магічного забуття, після якого в голові влаштувався болісний шум. При спробі поворухнутися виявив, що лежить зв'язаний ланцюгами. І потішився своїй злій вдачі – він знову скутий. Одразу ж згадав, що з ним була Шандра, і почав озиратися по сторонах. Навколо темно, але гострий вовчий зір зміг вловити слабке світло ззовні, що проникало через щілини, дозволяючи озирнутися. Своє місцезнаходження він визначив як багажник великого автомобіля, чим і пояснювався настирливий гул у вухах. В ньому він був один, дівчини поруч не спостерігалося. Всередині похололо від думок, що могло статися з нею. Схопили тільки його чи її теж? Або з нею розправилися на місці? Ким була та дівчина, що пристала до них на доріжці?

Відчувалося, що машина набирає хід і прискорюється. Знову зв'язаний, кудись везуть: Рейма почала охоплювати паніка. Знову потрапив у пастку? Знову хочуть розправитися? Гіркота від нещасливої долі відчувалася фізично. Не змогли втопити так, то вирішили разом з машиною зробити це? Або якимось іншим чином розправитися? Від невідомості стало страшно, незважаючи на власні переконання розумної частини людської, що він все ще живий і неушкоджений.

Зробивши кілька спроб звільнитися, юний перевертень зрозумів, що це марно, як і в басейні. Навіть якщо трансформується, то цим справі не допоможе: ланцюги охоплювали шию зашморгом і проходили під руками, що переносилося на звірячу форму, і подібний захват почне душити його. Ще й руки скуті за спиною. Той, хто пов'язував його, добре знав, що робив. І однозначно був перевертнем.

Автомобіль став пригальмовувати, і Рейм почув звуки характерні для залізниці; це ж підтвердили специфічні запахи. Його почало підкидати на нерівностях дороги, що означало з'їзд машини з основної траси. Пара хвилин такої їзди і зупинка. Хлопець завмер в очікуванні своєї подальшої долі: все одно поки в багажнику нічого зробити не зможе.

Мотор затих, почувся хлопок дверима. Хрускіт снігу під ногами зовні - водій вийшов і став обходити машину. Невелика заминка, і двері багажника повільно відкрилася вгору. Рейм примружився від яскравого освітлення ліхтарів і снігу зовні, але спробував відразу розгледіти свого нападника.

І побачив ту саму дівчину: висока, струнка, русяве волосся зібране у хвіст, вдягнена в коротку спортивну куртку та темні джинси. І запах підтвердив, що вона - вовчиця.

- Хто ти? – запитав він, звертаючись до неї. – Що тобі треба від мене?

Дівчина лише посміхнулася і, взявшись за ланцюги, витягла зв'язаного хлопця з багажника. І безцеремонно кинула на землю в сніг, як мішок, чому Рейм обурено загарчав.

- Темрява тебе забери, - вигукнув він, зробивши спробу звільнитися, - хто ти?

Дівчина повернулася до нього, діставши з багажника ще один ланцюг.

- Хто я така, тобі нічого не скаже, - з злостивою посмішкою відповіла вона, дивлячись на нього зверху. – Але я чудово знаю, хто ти.

- Тоді навіщо зв'язала мене? – він понадіявся розговорити її. – І що ти зробила з Шандрою?

Вона мовчки підійшла до нього, підчепила ланцюг до тих, що сковували його, і поволокла по землі. Рейм зробив спробу ускладнити їй пересування, сіпаючись і звиваючись, але марно. Вовчиці майже не поступалися в силі вовкам, так що їй вистачало сил переміщати впертого хлопця. Протягнувши деяку відстань по снігу і гравію, вона витягла його на залізничну колію. Грубо жбурнувши на шпали, поклала голову хлопця на рейку і, обмотавши навколо шиї ланцюг, з діловитим виглядом стала прив'язувати до рейок. Усвідомивши її наміри, Рейма охопив жах.

- Навіщо ти це робиш, божевільна? - намагаючись впоратися з панікою, продовжував ставити запитання Рейм, спостерігаючи за її діями.

Сама мета прив'язування до рейок йому зрозуміла і так: хотіла таким чином вбити його. Попадання під потяг йому не пережити, тим більше, поперек рейок – голову відріже, можна не сумніватися. Поки його нападниця займалася прив'язуванням ланцюга, він повторив спробу розірвати ланцюг, але безрезультатно.

- Тому, що ти – виродок. Такий же, як і твій татусь, - прошипіла вовчиця, виділяючи озлобленість, присівши і схилившись над ним. - Навіть гірше, тебе породила на світ людська повія.

Образа матері глибоко зачепило хлопця, але і дало зрозуміти, що причиною чергової небезпеки його життя є батьки. У Рейма виникло питання: що ж такого вони зробили, що йому доводиться так за них розплачуватися?

- Ти знаєш мого батька? – здивувався Рейм. – Я вперше бачу тебе.

- О, маленький виродоку, і останній, - вовчиця погладила його долонею по волоссю, потім різко схопила за них і що сили вдарила головою об рейку.

Удар відгукнувся яскравим спалахом, завдаючи значну біль і без того голові, що гуділа. Юний вовкулака відчув, як на потилиці утворилася рана і тече кров. Але не це найстрашніше: через пару хвилин кровотеча припиниться і рана затягнеться, а ось рейки нікуди не подінуться.

- Що я тобі зробив? – не припиняв питати Рейм, намагаючись не показувати своєї паніки.

- Ти - моє знаряддя помсти, - з переможним виглядом заявила вовчиця. – Знаєш таку страву – помста? Чим холодніша і витриманіша, тим смачніше. Як вино. А вовки вміють чекати і мстити. Ось і я дочекалася свого часу.

- Що ти зробила з Шандрою?  - допитувався хлопець, продовжуючи турбуватися про долю своєї супутниці.