Глава 47

***************

Сигналом до пробудження в кімнаті зграї Дармун послужив гуркіт у двері раннім часом.

- Це ще хто? – підскочив на ліжку Іллар, потираючи очі.

- Не знаю, - мляво озвався Рейм, підводячись на ліктях і жмурячись від яскравого сонячного світла з вікна. – Але сподіваюся, що не Двэйн, не те трупів сьогодні не уникнути.

- Піду запитаю, - зголосився Норт.

Хлопець безшумно, як і належало хижакові, прокрався в коридорчик, прислухаючись.

- Рейме, - почув він за дверима грізний голос.

Здригнувшись, Норт швидко позадкував назад, повертаючись в кімнату до решти.

- Це твій батько! – голосно прошепотів він, дивлячись на спадкоємця переляканим поглядом.

Компанія заметушилася, не відаючи, що робити в ситуації, що склалася. Хлопці підскочили з ліжок, не маючи поняття, за що хапатися і що робити, а дівчина просто сховалася під ковдрою.

- Тьма всюдисуща! – злякано вилаявся Іллар. – Здається, нам зараз надають по шиї по саме «не хочу».

- Мабуть, наскаржилися вже, - зло прогарчав Рейм.

- Можна я сховаюся в шафу? – подала голос Шандра.

Хлопці перевели погляди на неї: дівчина залишалася лежати на ліжку, сховавшись під ковдрою. Потім мовчки перезирнулися між собою в пошуках пропозицій щодо виходу з ситуації, що виникла. Заборони на взаємне відвідування кімнат між вовками і вовчицями не було. Але юні вовки не знали, як на це відреагує батько, у нього подібне могло викликати невдоволення.

- У шафі місця мало, - заперечив Рейм, розгублено озираючись по сторонах.

У двері знову наполегливо загупали.

- Гаразд, - зітхнув Рейм, - якщо що, я все беру на себе.

- Давай її у ванній сховаємо, - запропонував Іллар.

- Точно, - спритно підхопив його пропозицію Рейм. – Вставай, пішли.

Він відкинув ковдру, звільняючи дівчину. Прийнявши простягнуту хлопцем руку, вона піднялася з ліжка. Навшпиньках пройшли в коридор, де тихо пробралися у ванну кімнату. Там Шандра сховався в кутку за пральною машиною. Йдучи, Рейм приклав вказівний палець до губ, нагадуючи про повну тишу. Зачинивши за собою двері, він попрямував до вхідних дверей.

- Ви що, тут оглухли? – невдоволено запитав Таннарі, коли йому відкрили нарешті.

- Ми взагалі-то ще спали, - заперечив Рейм.

- Яке «спали»? – продовжив відчитувати Таннари, входячи в кімнату. – Давно треба збиратися на заняття.

- Зараз і будемо збиратися, - відповів Рейм, зачиняючи за ним двері. – А ти вирішив нас до занять розбудити?

- Ні, - Таннарі обернувся до нього. – Але думаю, ти здогадуєшся, що стало приводом для мого візиту.

- Здогадуюсь, - буркнув Рейм, опустивши голову. – Нарвін наскаржився, так?

- Не наскаржився, - заперечив Таннарі, хмурячись, - а повідомив, що ти почав пакостити. І претензії, перш за все, виставили мені. Мовляв, після проведеного нами заходи по відновленню нашої репутації не минуло й кількох днів, а ти вирішив уже йти по головах?

- Ну це вже повна маячня, - обурився Рейм, гордо піднявши підборіддя.

- Ось я і прийшов розібратися, - пояснив батько, проходячи в кімнату. - Що вчора відбулося в корпусі сьомого курсу?

Рейм, який пройшов за ним, переглянувся з друзями.

- Ви там були? – звернувся до вовчат Таннарі.

Хлопці подивилися на Рейма у пошуках допомоги, не знаючи, що відповідати. Такого ходу подій вони не передбачали і не обговорювали, як будуть виправдовуватися перед господарем.

- Їх там не було, - заступився Рейм. – Точніше вони прийшли вже в кінці.

- Так що там сталося? – зажадав Таннари пояснень, дивлячись на сина. – Чому мені дорікають, що ти накинувся на якогось хлопця і покалічив? Ще й старшокурсника. У вікно викинув. Я чекаю пояснення причин такої поведінки.

- Є дещо послужило причиною нашого конфлікту, - почав здалеку Рейм. – У мене були великі розбіжності з цим хлопцем.

Рейм ще не називав батькові імені того, хто намагався його вбити. Вони домовилися, що він скаже це перед від'їздом. І не знав, як зараз вчинити: розповісти все або обмежитися тільки історією з вовчицею. Зібравшись з думками, він вже хотів почати говорити.

- Стривай, - махнув йому, Таннари відволікся і подивився в коридорчик.

Хлопці напружилися, помітивши, що старший вовк насторожився. Здогадавшись, що він щось почув, вони обмінялися стурбованими поглядами. Таннарі обійшов Рейма і пройшов до ванної.

Прислухаючись та принюхуючись, він повільно відкрив двері і заглянув туди. Відчинивши ширше, ступив у приміщення, досліджуючи. Швидкий огляд відразу виявив вовчицю, що сховався. Шандра злякано затулила голову руками, немов побоюючись, негайного покарання.

- Виходь шикуватися, - скомандував він їй, дивлячись суворим поглядом, і поманив рукою.

Ховаючи очі, дівчина з покірним виглядом вибралася зі свого укриття за машинкою і, слідуючи вказівці руки вовка, попрямувала в кімнату. Одного погляду вистачило, щоб зрозуміти, з ким пов'язана вовчиця. На ній одяг його сина: довга сіра футболка і штани синього кольору. Право носити такий відтінок мали тільки члени правлячої сім'ї. І від неї йшов його запах.

Затримавшись у ванній, Таннарі намагався придушити хвилю веселощів, що нахлинули. В часи навчання в університет він користувався величезною популярністю у вовчиць, але на своїй пам'яті не пам'ятає, щоб ховав когось з них від когось в кімнаті. Його тішило, що вовченя дорослішав з кожним днем все більше, але зараз йому необхідно бути суворим, щоб розібратися в ситуації. Прийнявши серйозний вигляд, він повернувся в кімнату до вовчат.

- Ховатися було необов'язково, - з посмішкою промовив він і, обернувшись, запитав: – А в шафах нікого немає?

Шандра встала за спиною у Рейма, опустивши голову і дивлячись в підлогу. Іллар з Нортом мимоволі посміхнулись і негативно замотали головами.

- Точно? - Таннарі підозріло примружився, свердлячи юних вовков уважним поглядом. – Може, ви тут цілий гарем розіпхали по тумбочках.