Глава 44

****************

Прийнявши рішення поступово покінчити з хованками, Рейм з Шандрою стали з'являтися на людях разом. Спочатку всією компанією стали заходити в їдальню, потім спілкуватися на заняттях і тренуваннях. Шандра вирішила познайомити хлопців зі своєю кузиною Віолою, яка навчалася на третьому курсі. Так їхне коло спілкування розширювалось.

- Привіт, хлопці, - привітала Шандра хлопців, зустрівши їх у їдальні.

- Привіт, - хором привіталися з нею вовки.

- А хто твоя супутниця? – поцікавився Іллар, обводячи вивчаючим поглядом дівчину, що стояла поруч з нею.

Струнка вовчиця з темно-русявим волоссям і бурштиновими очима дивилася на нього зі збентеженою посмішкою.

- Це моя кузина Віола, - представила Шандра свою подругу.

- Дуже приємно, - відповів Іллар. – Я - Іллар зі зграї Дармун. Хоча ми всі зі зграї Дармун, - і кивнув на своїх друзів.

Решта також представилися новій знайомій.

- Схоже, наша компанія примножується, - з посмішкою зазначив Рейм.

- Якщо ви, звичайно, не проти цього, - уточнила Шандра, покосившись на нього.

- Зовсім ні, - відповів він, смикнувши плече, - ми тільки будемо раді розширенню.

- Тоді з цього приводу можна було б заглянути до кафе, - запропонував Іллар.

- Чудова пропозиція, - підтримав його Норт. – Треба повертатися в громадські кола потроху. Цур, хто останній дістанеться, той і платить!

Він підстрибнув на місці і попрямував у бік розташування кафе. Іллар з Віолою пішли за ним.

- Напевно, на це я повинен сказати: «Я всіх пригощаю», - засміявся Рейм, залишаючись стояти на місці разом з Шандрою.

- Все залежить від того, наскільки ти швидкий будеш, - весело вигукнув Норт, віддаляючись.

Рейм з Шандрою йшли, відставши від інших, щоб мати змогу спокійно поспілкуватися.

- Чудова ідея – познайомити твою кузину з нами, - промовив Рейм до Шандри.

- Сподіваюся, ти не рассердишься, якщо я скажу, що розповіла їй про нас, - несміливо зізналася дівчина і відразу уточнила: – Не все, звичайно. Тільки, що ти запропонував зустрічатися, і ми боїмося робити це відкрито. І вона запропонувала ідею, як нам почати виходити з підпілля: зібратися разом частіше, а там вже показати, що ми - пара. Можна ще когось з дівчат підключити, правда, вибір у мене невеликий.

- З чого я повинен сердитися? - усміхнувся хлопець і підморгнув їй. – Треба ж якось покінчити з цією грою в хованки. Думаю, чим більше компанія, тим менш помітно це пройде. Хоча однією тобі краще не ходити, раптом щось.

- Відмінно, - зраділа Шандра. – А то вона дуже хотіла познайомитися з твоїми друзями.

- І схоже, сподобалася Іллару, - посміхнувшись, зазначив Рейм, спостерігаючи за приятелем, який намагався розговоритися з дівчиною, і поцікавився: - А на якому вона курсі?

- Ем... - зам'ялася Шандра. - Вона... на третьому.

Помітивши, як спохмурнів вовк, Шандра поспішила продовжити:

- Розумію, ти про Арішу подумав, але Віола в іншій групі і з нею не водиться. Я беру на себе всю відповідальність за неї.

- Я довіряю тобі, - тихо промовив Рейм. – І вірю, що ти не помиляєшся в кузині.

При їхній появі в кафе відвідувачі затихли, дивлячись на компанію, що увійшла. Хлопці намагалися не звертати на це увагу і попрямували до віддаленого столика. І присутні в залі швидко втратили до них інтерес.

***

Кількома днями пізніше Шандра зі своєю кузиною направлялися до гуртожитку, як раптом на їхньому шляху матеріалізувався Двейн. Він раптово вийшов з-за однією з густих ялин, які росли вздовж доріжки.

- Далеко зібралася? – загрозливо промовив Двейн, перегороджуючи шлях дівчатам.

- А тобі яке діло? – наважилася огризнутися йому Шандра.

І припустила, що його поява пов'язана з тим, що вона видала себе, почавши відкрито спілкуватися з Реймом. Але до останнього не залишала надію, що зустріч обійдеться погрозами, і він залишить її у спокої.

Віола, відчувши негативну енергію, що йшла від спадкоємця, зі страхом відступила назад, тягнучи Шандру за собою, але Двейн встиг схопити її за лікоть і підтягнув до себе.

- Думала, я кидаю слів на вітер, собача підстилко? – злісно пробурчав він, наблизившись до її вуха.

- Відпусти мене, - Шандра зробила спробу вирватися, але рука Двейна міцно стиснув її лікоть.

- Не чіпай її! Шандро... - подала жалібний голос Віола, дивлячись на вовка переляканими очима.

- Пішла геть! – рикнув на неї той. - Або ще й тебе прихоплю із собою.

Розуміючи, що Віола не в силах чим-небудь завадити, Шандра рвонулася від Двейна до кузини, дивлячись благаючим поглядом, і ледь чутно промовила:

- Віола, знайди Рейма... - і Двейн підтягнув її назад.