Глава 38

********************

Після примирення з Шандрою Рейм став знову приводити її до себе в гості. Іллар та Норт пораділи, що вони помирилися, і в їхню компанію повернувся новий друг. Рейм як і раніше не зізнавався про статус їхніх відносин, бажаючи по максимуму зберегти це в таємниці.

В черговий раз хлопець та дівчина засідали за столом, смакуючи новий сорт кави і смаколики до нього.

- Ох, здається, зовсім стемніло, - Рейм глянув у вікно, потім на годинник. – Час летить так швидко.

- Так, - кивнула Шандра. - Напевно, мені пора повертатися до себе, а то незабаром твої сусіди повернуться.

- А якщо й повернуться, - промовив з посмішкою Рейм, - ти ж знаєш, що вони не кусаються і завжди раді бачити тебе.

- Знаю, але, можливо, у них є свої плани, - заперечила дівчина, - а я тут зависаю у вас без особливої потреби, заважаю.

- Ти зовсім не заважаєш, - заперечив Рейм, - а допомагаєш скрасити мою самотність.

Шандра здивовано підняла брови, дивлячись на нього.

- Ем-м, Іллар і Норт не в рахунок, - засміявся він. – Вони весь час зі мною, але не можуть дати того, що даєш ти. Всі інші, якщо не намагаються втопити, то знущаються наді мною.

- Приємно це чути, - обмежено посміхнулася Шандра. – Але в університеті ж є інші члени твоєї зграї.

- Є, - кивнув Рейм, - але я з ними мало контактую. Вони зі старших курсів, і я не знайомий з ними близько. Навіть до всієї цієї історії спілкувався тільки якщо треба.

- Постривай, хіба серед них немає твоїх родичів? – здивовано запитала дівчина.

- Ні, - заперечливо хитнув головою Рейм.

- А я думала, що є, - зізналася вона. – А то кілька днів тому біля гуртожитку бачила хлопця, дуже схожого на тебе. Щоправда, виглядав він трохи старше. От і подумала, що це твій родич зі старшого курсу.

Рейм опустив голову, втупивши погляд у свою чашку.

- Це був мій батько, - зізнався він і почув, як охнула Шандра, – Я ж батькам нічого не сказав, а він дізнався все і приїхав розбиратися.

- Дісталося тобі? – співчутливо запитала вона, простягнувши до нього руку і накривши долонею його долоню.

- Трохи, - з сумом признався Рейм, – Але тепер все нормально.

- Сподіваюся, він покарає Двейна за все, - мстивим тоном промовила Шандра.

- Звідки така кровожерливість? – подивившись на дівчину, усміхнувся Рейм.

Шандра зніяковіло прибрала руку і опустила голову.

- За той страх, що через нього довелося пережити, я і сама б його прибила, якби могла, - пояснила вона. – Я думала, що помру від страху, що не зможу врятувати тебе.

- Але врятувала ж, - посміхнувся Рейм, спершись підборіддям на руку. – А решта вже не грає ролі.

- А знаєш, - Шандра роздивлялася хлопця з цікавістю, - побачивши твого батька, ніколи б не подумала про нього так, швидше прийняла б за старшого брата. Він виглядає занадто молодим навіть для нас.

- Тому що моїм батькам ще немає п'ятдесяти, - засмучено пояснив Рейм.

- Але ж у правлячих сім'ях раніше п'ятдесяти не заводять потомство, - дівчина подивилась на нього з відвертим здивуванням.

- В силу збігу певних обставин, - продовжив розповідати хлопець, - я з'явився на світ раніше дозволеного. І, по всій видимості, під нещасливою зіркою.

На його обличчі з'явилася сумна посмішка.

- Ой, ну тільки не треба знову звинувачувати дурну долю, - пирхнула Шандра. – Можеш сердитися на мене, але якщо б ти відразу зізнався батькам про неприємності, всього цього не сталося б.

- З цього приводу не стану сперечатися, - повеселішав Рейм. – Визнаю, я багато помилок наробив, але зате багато чому навчився, як і належало спадкоємцю. До речі!

Він вискочив з-за стола і побіг до письмового. Шандра простежила за ним здивованим поглядом, і ще більше здивувалася, коли він повернувся з фотографією.

- Ось, - він поклав перед нею фото в рамці, яким вона зацікавилася перед сваркою. – Це моя мама.

- Не варто, - хотіла заперечити дівчина, відсуваючи фото.

- Варто, - Рейм присунув фото назад і хитро посміхнувся, - або я ображуся. Для мене ти більше, ніж просто друг, і заслуговуєш повної довіри. І я почуваю себе винним перед тобою.

Шандра з вдячністю прийняла фото і розглянула його. На ньому Рейм стояв в обнімку з невисокою рудоволосою дівчиною. В їхніх рисах вгадувалося щось схоже, а колір очей був один в один.

- У твоєї мами руде волосся? – приголомшено запитала вона. – Вона пофарбована?

Таке відкриття здивувало вовчицю з тієї причини, що серед представників вовчого народу не було рудоволосих від природи.

- Ні, колір справжній, - Рейм заглянув на фото, посміхаючись. – Я вже казав тобі, що вона була людиною.

- Це неймовірно, - промовила побожно Шандра. – Люди можуть ставати вовками. Про таке я раніше не чула.

- Наскільки мені відомо, таке може відбуватися тільки з дівчатами, - повідав Рейм.

- Але нам про це нічого не розповідають, - засмучено сказала вона.

- Не знаю, можливо, причина в тому, що подібне траплялося дуже давно, і останнім часом політикою нашого народу була чистокровність виду, - розсудив Рейм. – Так і моя родина про те сильно не поширювалася. Сама бачиш до чого призвело розкриття цієї інформації.

- Схоже на те, - кивнула Шандра, повертаючи йому фото, і додала з посмішкою: – Твоя мама дуже гарна.

- Дякую, - посміхнувся хлопець, приймаючи фотографію, і відклав її на сидіння поруч з собою.

Вони просиділи в мовчанні деякий час, допиваючи каву.

– Все ж я, мабуть, піду, - заявила Шандра. – А то моя сусідка буде задавати питання, де я пропадаю, і так вже косо поглядає. І у версію бібліотеки все менше вірить.

- Добре, - Рейм піднявся з-за столу.

Надівши пальто, дівчина попрямувала до дверей, а Рейм затримався, підбираючи телефон з ліжка. Наздогнавши її біля самих дверей, він призупинив за плече, щоб відкрити двері.