Глава 37

Рейм

Приїзд батька був повною несподіванкою. Побачивши його, приготувався до найгіршого: що мене пошматують на місці, покарають сповна за приховування неприємностей, ще й друзям дістанеться. Спочатку так і було, коли за мою зухвалість він вчепився мені в шию, вже подумав, що задушить. Але коли все вирішилось, прийшло полегшення, знову відчув себе маленьким цуценям, яке потребує опіки старших, і з'явилася нова надія, що батьки зможу знайти рішення моєї проблеми.

Батько був абсолютно правий, що я поставив під загрозу весь свій рід. Стало соромно за свою самовпевненість і спроби вирішити все самому. А ще стало соромно перед Шандрою.

З моменту сварки з нею і як побачив її ридання, не давала спокою думка, що мої висновки можуть виявитися помилковими. Хотілося заспокоїти душу, що мучилась совістю, доказами провини. Тому протягом цих днів стежив за нею, але переконувався тільки у зворотному. Навіть за Двейном простежив, але він ні слухом, ні духом про вовчицю не згадував. В протидію попередньому відношенню, Шандра уникала мене, дивилася з прихованою образою. Коли потайки спостерігав за нею через вікно бачив, як вечорами вона ридала, залишившись одна в кімнаті, а в іншому вела себе, як звичайно. Мало того, ще й друзі дивилися на мене з німим докором, коли помічали її на спільних заняттях. Це напружувало. І звірине почуття справедливості починало турбувати все більше. Може, звіроформи я і позбувся, але по своїй суті я залишаюся вовком.

Якось побачивши, що на неї наїхала вже знайома зірка сцени, не втримався і втрутився. Та вовчиця з подругами підловила Шандру по дорозі в театр, обступивши з подругами.

- Чого тобі? – байдуже запитала Шандра в неї.

- Розібратися не завадило б, хто тут за старшого, - проскрипіла старшокурсниця. – Захисничка твого поруч немає.

Дві її подруги стали по обидва боки, готові виконувати будь-яку вказівку.

- Звідки тобі знати, а може він ховається за рогом, - огризнулася Шандра, відступаючи.

Спостерігаючи за ними з укриття, я мимоволі посміхнувся. Вона ніби відчувала, що я поруч.

Але подруги старшокурсниці не дозволили піти Шандрі: відібравши її рюкзак, який вона тримала на плечі, шпурнули в сніг і схопили її за руки. Організаторка конфлікту схопила її за волосся на потилиці, примушуючи закинути голову назад.

- В цьому я сильно сумніваюся, - усміхнулася вона. – Здалася ти йому, нікчемне створіння. Навіть напівкровка тобою не зацікавиться. Минулого разу тобі просто пощастило. Так що, рано чи пізно, розплата тобі повинна була спіткати за моє приниження.

І вона вже занесла руку, щоб завдати Шандрі удару. Щоб вона не зробила, будь-які рани заживуть за добу, от тільки душевних ран ніяка регенерація не зцілить. Якщо вона її поб'є, Шандра завжди буде їй підкорятися, не тільки як нижча за ієрархією, а ще і як програла в сутичці. А ця боротьба була нерівною від початку до кінця. Ця вовчиця накинулася на неї з подругами, скориставшись моментом, коли їх ніхто не бачив.

Я вискочив з-за рогу і швидко рушив до них:

- Здається, я вже один раз тебе попередив!

Компанія різко озирнулась на мій голос. Актриса втупилася на мене переляканими очима з занесеною рукою. Її подружки миттю відпустили свою жертву і відскочили в сторони. Шандра мотнула головою, бажаючи вивільнитися з руки, яка тримала її за волосся, і кривдниця відпустила. На мить вона зустрілася зі мною поглядом, в якій промайнула іскра радості. Схоже, вона все ж зраділа мою появу.

- Я двічі не повторюю, - спокійно промовив я, наближаючись. – Або ви хочете, щоб я перейшов до дії?

І для посилення ефекту голосно загарчав. Задираки, винувато опустивши голови, позадкували геть від Шандри.

- Біжимо звідси, він же скажений, - прошепотіла призвідниця.

І, відійшовши на безпечну відстань від мене, вони побігли.

- Ти в порядку? – запитав я, підійшовши.

- Бувало й гірше, - холодно відповіла Шандра, нахиляючись за своїм рюкзаком.

Хотів їй допомогти, але вона випередила і швидко вихопила його з снігу.

- Я б допоміг... - хотів якось почати розмову з нею, але вона перебила.

- Не треба, допоміг вже! - викрикнула вона, відходячи вбік. – Якби не втручався, нічого цього не було б. Це все через тебе!

- Вибач, я лише хотів тебе захистити, - винувато промовив я, розуміючи, що її слова цілком справедливі.

- Не наближайся до мене! – розсерджено вигукнула Шандра. – Шукай собі когось іншого для захисту. Менш брехливого, ніж я! А я вже якось обійдуся.

Струсивши рюкзак, вона поспішила по доріжці, йдучи від мене, обдарувавши на прощання презирливим поглядом. Звичайно, вона образилася. Якщо б мені хтось висунув подібні звинувачення і я був невинний, то і не так би ображався. Напевно, будь вона вовком, наша розмова закінчився б бійкою.

Совість точила кігті об серце, змушуючи дедалі більше каятися у скоєному. Я відштовхнув ту єдину, що готова була йти за мною у втрата собі. Не розібравшись до кінця, що до чого, засудив і виніс вирок одним махом, не давши можливості захиститися. Я навіть не слухав її, коли вона намагалася порозумітися... Так, ватажок зграї з мене нікудишній...

****************************

Рейм не бажав відступати, вперто шукаючи можливості поговорити з Шандрою, сподіваючись на її прощення. Простеживши, він з'ясував, що вона попрямувала в театр. Відразу стало ясно, що дівчина вирушила туди зайнятися роботою над костюмами, і порадів можливості, що випала, поговорити з нею наодинці. Вже звідти вона нікуди не втече.

На вході його зупинив сторож, і Рейм збрехав, що відстав, і дівчина чекає на нього. Сторож, пам'ятаючи хлопця з колишнім візитів, пропустив без зайвих розпитувань.

Рейм тихо відчинив двері і безшумно ввійшов всередину. Дівчина сиділа біля швейної машинки, але шила щось руками. Захоплена своєю роботою, вона не відразу помітила появу в майстерні несподіваного гостя. Але, почувши кроки, різко озирнулась. Спочатку на її обличчі відбилося здивування, але швидко змінилося сердитим виразом.