Глава 35

Рейм

Однак мені не давали спокою думки про те, чому Шандра не розповіла про зустріч з Двейном. Хотілося розпитати її про це, але не наважувався. А якщо всі мої підозри небезпідставні? Та й вона стала вести себе якось дивно. Більш стримано, просила зустрічатися в більш прихованих місцях. Мабуть, все ж боялася, що нас можуть помітити.

І тоді я вирішив спровокувати її. Якщо за нею нічого немає, то нічого не станеться, і я просто запитаю про ту зустріч, щоб позбутися від болісних сумнівів.

*********************

Через кілька днів Рейм запросив Шандру до себе в кімнату після занять. Цьому послужив чудовий привід: дівчина поскаржилася, що відстає по навчанню і не може провести з ним вільний час, і він зголосився допомогти їй з цією бідою.

- Ой, я не посмію відволікати тебе на таку дурницю, - зніяковіло промовила Шандра.

- Перестань, - наполягав Рейм. – З мене не станеться, а тобі допоможу. До того ж, підозрюю, що швидше за все саме я причина твого відставання. Забираю весь твій вільний час.

Його чарівна усмішка не дозволяла залишатися байдужою, змушуючи погодитися. Почервонівши сором’язливо, Шандра не стала заперечувати, бо так воно і було. Будь-яку вільну хвилину вона прагнула проводити з ним. За традицією вони непомітно пробралися в кімнату. Не ставши надовго відволікатися на ніжності, Рейм запропонував зайнятися навчанням, щоб не затримувати гостю зайвий час, поки не з'явилися його сусіди по кімнаті.

Посадивши дівчину за стіл і діставши потрібні книги, він запропонував зробити каву.

- Стривай, ще ручку дам, - промовив Рейм, висуваючи ящик столу, де лежало безліч дрібних речей, якісь папери та інша всячина.

- Напевно, мені швидше буде дістати з рюкзака свою, - усміхнулася Шандра, зазирнувши в скриню.

Рейм порився у речах, але ручки не знайшов.

- Так, мабуть, - розсміявся він. – Сюди ми скидаємо всілякий непотріб. Гаразд, дістань свою, а я поки кавову машину включу.

Дівчина встала зі стільця і попрямувала до свого рюкзака за ручкою, а Рейм, залишивши ящик висунутим, відправився в кухонну частину кімнати, де розташовувалася кавова машина. Покрутившись біля неї, він з досадою повідомив:

- Треба ж, вода закінчилася.

- Не страшно, обійдемося без кави, - відгукнулася Шандра, не відриваючись від книги.

- Ні, я так не можу, - заперечив хлопець. – Зараз збігаю за водою в комору. Почекаєш? – Шандра, знизавши плечима, кивнула. – Нудьгувати не будеш?

- Якщо тільки ти там ночувати не збираєшся, - сміючись, відповіла вона.

- Я швидко, - сказав він, прямуючи до виходу. – Нікому не відкривай. Раптом щось - ховайся в шафу.

За спиною він почув тихий сміх дівчини. І коли маленький коридорчик перед дверима приховав його з її поля зору, Рейм, грюкнувши дверима, перемістився у ванну. Йти він нікуди не збирався, але йому необхідно було зачекати. Раніше він ніколи не залишав дівчину одну. Зараз же спеціально створив таку ситуацію, щоб піти і залишити її. Занадто довго чекати теж не збирався, щоб встигнути зловити.

Почекавши кілька хвилин, він скористався своєю здатністю безшумно пересуватися і прокрався в кімнату. Дівчина, сидячи біля висунутого шухляди, відволіклася від книги і зазирала в нього. Спостерігаючи за нею, бачив, як порпається в речах.

- Що ти там шукаєш?

Шандра здригнулася від його голосу і швидко обернулася з винуватим виглядом. Хлопець стояв, склавши руки на грудях, і притулився плечем до стіни.

- Перепрошую, - розгублено промовила вона, засоромлено опустивши голову. – Я лише…

- Там немає того, що ти вишукуєш, - холодним тоном промовив Рейм.

- Я помітила фотографію, - виправдовуючись, сказала Шандра, - не втрималася, щоб не подивитися.

- Та не вже, - сухо промовив Рейм, відштовхнувшись від стіни. – А може, щось цікавіше?

Його погляд став колючим і бездушним.

- Пробач, - невпевнено вимовила Шандра з винуватим виглядом, притиснувши руки до грудей. - Неправильно було з мого боку лізь у твої речі. Вибач...

- Неправильно було з мого боку піддатись на таку відверту підставу, - з рикаючими нотками в голосі промовив вовк, наближаючись до неї.

Дівчина підняла на нього нерозуміючий погляд. Невже її дурна спроба поглянути на фото в ящику столу послужила причиною такої різкої зміни в поведінці? В це важко повірити.

- Про що ти? – з подивом запитала вона, піднімаючись зі стільця.

- Одне скажи: він змусив тебе або пообіцяв щось натомість, і ти сама погодилася? – продовжив свій допит Рейм.

- Хто він? – здивовано дивилася на нього Шандра. – До чого змусив?

- Звичайно, було дуже розумно зробити ставку на хвору тему походження, - Рейм наче не чув її і продовжував насуватися на вовчицю, спопеляючи поглядом, - і я одразу ж розтанув, довірився тобі. Але де була гарантія, що ти врятуєш мене? Щоб ти робила, якщо б Руфта не виявилося поруч? Чи ви були готові залишити мене там? Відповідай! – гаркнув він.

Шандра від його рику злякано сіпнулася, відступаючи назад, і вперлася в стіл.

- Я не розумію про що ти, - в очах дівчини збиралися сльози.

- Не розумієш? – тон Рейм став загрозливим, коли він навис над нею. – Так я поясню. Я бачив, як ти дружно розмовляла з Двейном у дворі. Спочатку занепокоївся, що він дізнався, що це ти витягла мене, і загрожує. Але схоже, ти зовсім не була стурбована зустріччю з ним, ніби нічого й не було, і словом не обмовилася про те. Отже, тобі нема чого було страшитися, адже він намагається заради твого ж блага.

- Так, я не заперечую, що зустрілася з ним, і намагалася вести себе так, щоб не викликати підозр, - спробувала пояснити Шандра.

- Чому ж тоді мені нічого не сказала? – презирливо примружившись, допитував Рейм.

- Я бачила, як тобі боляче від спогадів про той випадок, і не хотіла турбувати даремно, нагадуючи, - продовжувала вона пояснюватися, ледь не плачучи.