Глава 32

Рейм

Як я не старався, нічого для вирішення своєї проблеми не знаходив, а час працював проти мене. Вже почалися заняття, пов'язані з використанням звіриної подоби. До цього часу всі студенти курсу могли приймати звіриний вигляд, - саме ця обставина служила відштовхуючим моментом для початку таких занять. Перше було ввідним, теоретичним, де нам лише пояснили, що є наша звіроформа і наскільки ми з нею пов'язані. Хоча кожен з нас знав це ще з дитинства і з нетерпінням чекав моменту перевтілення. Це заняття я пережив, але попереду були інші, на яких необхідно буде приймати вовчу подобу.

Шандра помічала моє занепокоєння, однак ні про що не питала, і я вдячний їй за стриманість, що не дошкуляла розпитуваннями, а підтримувала мовчки.

Але настав мій зоряний час, як би мені цього не хотілося. Для занять у звіроформі ми поділялися на групи. На цей раз прийшла черга нашої. Туди я йшов як на страту, хоча зовні зберігав незворушність. Коли бажаючі пройти смугу перешкод в звіроформі стали з'являтися з роздягальні, мені захотілося завити від відчаю. Вони можуть ставати вовками, а я ні...

Скориставшись тим, що потрібно перевтілитися, я пішов в роздягальню. Іллар з Нортом, відповідно пішли за мною, але друзі дуже здивувалися, коли я, не зупиняючись, пішов на вихід. Добре, що в цей момент там було порожньо.

- Рейме, ти куди? – Іллар пішов за мною з роздягальні.

Я йшов по коридору не обертаючись, але прекрасно чув, що він іде за мною по п'ятах. Ішов швидко, мало не біг, але він не відставав.

- Та постривай-но, - Іллар спробував схопити мене на руку.

- Я не можу, - пробурчав я, відмахуючись від нього.

- Що ти не можеш? – нерозуміюче перепитав він.

- Не можу... - хрипко мовив я, йдучи по коридору і не зупиняючись, відчуваючи себе загнаним у кут.

- Рейм, - Іллар наздогнав мене й схопив за плече, розвертаючи до себе.

Це викликало спалах злості, як тоді з Нортом, і я з розмаху вдарив його, відкидаючи від себе. Іллар відскочив, втримавшись на ногах.

- Та що з тобою? – з образою в голосі запитав він. – Я думав, ми домовилися, що всі проблеми вирішуємо зграєю. Що знову?

Зупинившись, я подивився на нього винуватим поглядом, згадавши ситуацію з Нортом. Але, схоже, Іллар був менш образливий і не бажав відступати.

- Вибач, - сказав я, розвертаючись і йдучи. – Але це чисто моя особиста проблема.

Але Іллар не відстав і продовжив переслідувати мене.

- Рейме, якщо ти не скажеш, що сталося, я буду змушений зателефонувати твоєму батьку, - раптом заявив він.

Різко зупинившись, я повернувся до нього.

- Тільки спробуй, - пробурчав я, задіявши весь можливий вплив спадкоємця.

Іллар прийняв покірний вигляд, виставивши одну ногу вперед і, спершись на коліна руками, схилив голову, тим самим показуючи, що готовий підкорятися мені.

- Вибач, але твій батько вища інстанція, ніж ти, - тихо сказав він, не піднімаючи голови. – Він нам голову відірве, якщо з тобою щось трапиться. Я повинен був зробити це ще після тієї витівки з приковуванням до огорожі, але не зробив, тому що ти попросив нікому не говорити. Однак далі справи тільки погіршуються. Так не можна. Тебе намагалися вбити, ти ведеш себе дивно. Тепер ти втікаєш з тренування в звіроформі. Ти знову вліз в якісь неприємності і намагаєшся вирішити все сам?

Відступивши від нього, я притулився спиною до стіни, глибоко вдихаючи. З'явилося моторошне бажання поділитися з ким-небудь своїм лихом, може, тоді б полегшало. Я готовий здатися. Втомився носити цей тягар в собі. Ніхто ж не знає про це...

- Що відбувається? – допитувався Іллар, випроставшись.

- Не можу... - промовив я, не дивлячись на нього, все ще не наважуючись зізнатися.

- Чого ти не можеш, постараємося зробити ми, - спробував підтримати мене Іллар. – Ми ж твої друзі, пам'ятаєш?

- Ти не можеш за мене приймати звіроформу... - ледь чутно сказав я, пригнічуючи відчай.

- Що? – чи то він не розчув, чи то не зрозумів.

Я озирнувся по сторонах, переконуючись, що поблизу нікого немає.

- Я не можу трансформуватися... - тихо повторив я, безсило сповзаючи по стінці на підлогу.

Іллар теж озирнувся по сторонах і сів переді мною.

- Ти не можеш приймати звіроформу? – ошелешено запитав він.

Я кивнув головою на підтвердження. Іллар схопив мене за руку і змусив піднятися.

- Гаразд, йдемо в кімнату, там все розкажеш, - промовив він, тягнучи мене за собою.

Безвольно піддавшись йому, я пішов слідом. Іллар, не володіючи видатними фізичними даними, характеризувався умінням знаходити рішення в екстремальних ситуаціях, не впадав у крайнощі і не панікував через дурниці. Це робить його безцінним для зграї. Щоправда, іноді бував надто балакучий і нав'язливий, але у кожного є свої недоліки.

Вийшовши з тренувального ангара, ми попрямували до гуртожитку.