Глава 27

Рейм

- Прокинься, спляча красуня, - чийсь грубий голос повернув мене з забуття.

За цим послідував тичок черевиком в бік.

Очі різонуло яскраве світло, коли я спробував їх відкрити. В голові все перемішалося, не міг збагнути, де я і що відбувається навколо. Напевно, це і є те саме похмілля, про яке розповідають. Лежав я на животі, обпершись на руку чолом, поряд з деревом, на якому сидів вночі. Добре ж мене вибило, до самого ранку.

- Довго ще лежати будеш? – знову запитав голос.

Глибоко вдихнувши, я досліджував обстановку навколо себе, вдихаючи навколишні запахи. Невже попався?

Люди.

Той, хто звертався до мене, людина. От за що мені таке покарання, а? І він не один, судячи з запахів.

Піднявши голову, я подивився на того, хто говорив. Троє чоловіків стояли поруч, вивчаючи мене. Один літній з сивиною і двоє молодших років по тридцять-сорок. Вдягнені відповідно погоді в теплі куртки, штани і взуття, у двох з них в руках рушниці. Це змусило захвилюватися.

- А він і справді красуня, - засміявся молодший чоловік, уважно роздивляючись мене.

- Глянь, Метте, схоже, він добре тут розважався, - промовив перший, що стояв наді мною і штовхав під бік.

Він штовхнув ногою напівпорожню пляшку, в якій ще залишилося спиртне.

- Або їх було кілька, - відгукнувся літній чоловік.

Цікаво, що б вони сказали, якби залишилися всі пляшки? Нерозумно зараз про це думати, треба якось вибиратися з цієї халепи, але як вчинити, я не знав. Одяг на мені промок і забруднився, поки я валявся на землі невідомо скільки часу. Шапку зняв ще, коли розташовувався на колоді, жарко мені було. І зараз виглядав, мабуть, як бомж якийсь. Може вони відстануть, якщо прикинусь таким?

- Стривай-но, - раптом промовив другий парубок.

- Що ти знову, Фред, придумав? – обурився чоловік поруч зі мною. – Ми і так, в котрий раз ганяємося в цьому лісі за примарами через тебе. А поки знайшли тільки цього хлопчиська.

- Кажу, стривай, - спинив його Фред. – Я, здається, впізнаю його.

Я напружився. Про що він говорив? Що з цією людиною не так? Знову я вляпався в чергове лайно з власної дурості. В голові все шкереберть після алкоголю, важко міркувати, але тіло ніби слухається. Якщо потрібно буде бігти, то я готовий зірватися з місця хоч зараз.

- Мені здається, - повторив Фред, тикаючи в мене пальцем, - це той самий хлопець, що стрибнув під мою машину, а потім зіштовхнув її з дороги!

От дідько, тепер я зрозумів, що не так. Запах цих людей був знайомим, точніше цього чоловіка. Той самий, під колеса автомобіля якого я вискочив з Двейном. Треба ж було, щоб він запам'ятав мене. Він скинув рушницю і наставив на мене. Якщо він вистрілить, це не вб'є мене, але видасть з головою.

- По-моєму, ти зовсім з глузду з'їхав на всьому цьому, - заперечив літній Метт. - Якби він потрапив під машину, то кілька місяців не міг би ходити, а не пиячити посеред лісу.

- Бене, знову ви мені не вірите! - обурився Фред, піднявши рушницю. - Казав же, він відразу схопився на ноги, як ні в чому не бувало. Чортів прибулець!

- І не таке буває, - заперечив Бен, переглянувшись з літнім чоловіком. – У стані шоку люди і без голови ходити можуть. А ти глянь на цього. - Він схопив мене за куртку, змушуючи піднятися на ноги. – На ньому ані подряпини. Он який здоровий красень.

Зростом ми виявилися майже однакові. Можливо, якщо б я випростався, то був би трохи вище. Темно-карі очі дивилися на мене, як на здобич.

- Та кажу ж, що він, - люто наполягав на своєму Фред. – Хіба тобі не здається дивним, що він один посеред лісу, в таку собачу погоду?

- Справді, - прогарчав Бен, струсивши мене і притягнувши до себе, вишкірився. – Пацан, ти що тут робиш один?

Ох, дядько, якби я вишкірився тобі у відповідь, ти наклав би повні штани. Всередині щось так і смикало заричати на нього. Можливо, організм ще не переробив весь спирт у крові, позбавляючи виваженості в діях. Але доводилося стримуватися, бо потрапив я конкретно. Необхідно якось викручуватися, інакше проблем не оберешся. Довелося вигадувати на ходу. Звичайно, я міг їх з легкістю розкидати або вирубати, але не можна видавати себе. Раптом їм спаде на думку вистрілити: людина з рушницею, все одно, що мавпа з гранатою. Гаразд, якщо б ще один був, а так їх троє. Такій кількості свідків повірять у будь-якому випадку. Довелося прийняти най розгубленіший і жалісний вигляд, удаючи з себе дурника.

- З друзями посварився, - пробелькотів я.

- Друзі теж по лісі бродять? – поцікавився Бен, напираючи на мене і продовжуючи утримувати за куртку.

- Ні, - хитнув я головою, - ми були на заправці, там і посварилися. І я пішов у ліс, а вони поїхали.

- Далеченько ж ти зайшов від заправки, - недобре усміхнувся Бен.

Він уважно вдивлявся в мене, зіщулившись, ніби оцінював: зняти шкуру або здати куди-небудь живцем.

- Кажу ж, бреше, - прогарчав Фред, знову наставивши на мене рушницю.

При цьому він нервово тупцював на місці, тримаючи зброю. Мабуть, та зустріч з перевертнями несприятливо вплинула на його нервову систему.

- Темно було, я не бачив, куди йшов, - поспішно промовив я. – Мій друг відбив у мене дівчину... ось і посварилися...

Бовкнув перше, що спало в голову, сподіваючись, що це викличе у них співчуття.

- Тому так напився, що перегар за кілометр? – запитав Бен, посміхаючись.

Я мимоволі стиснув губи, щоб не дихати на нього, і кивнув. А також згадав, що вони можуть помітити мої ікла. А це неприпустимо ні в якому разі.

- Щось сумнівно, щоб від такого красеня дівчата йшли, - задумливо промовив літній чоловік.

Цей Бен, тримав мене за одяг, знову притягнув до себе, так ніби міг заглянути мені в голову – брешу я чи ні. Хоча версія була вельми правдоподібна, але, схоже, їх вона не переконала.

- Дядечки, відпустіть, - жалібно промовив я, не знаючи, що ще придумати. – Мене вдома мама чекає. Хвилюється.