Глава 23

*******

Добравшись до ліжка, Рейм в миті відключився, провалюючись, здавалося б, у цілющий сон. Але без кошмарів не обійшлося. Снилося, що вовком тоне в болоті, а мати прийшла на допомогу. Вона тягнеться до нього, але не може дістати. Він намагався витягти лапи з в'язкої рідини і дістатися до неї, але марно. Від борсання грузне тільки ще більше, захлинаючись в багнюці.

Прокинувшись посеред ночі в холодному поту від кашлю, він усвідомив, що не міг дихати у сні. Після перевантаження і води, що потрапила в організм, тіло не могло прийти в норму і впоратися з пошкодженнями. Важко дихаючи, хлопець відчував з яким зусиллям його серце намагається проштовхувати по венах кров, розведену водою і перенасичену продуктами окислення і нестачу кисню, викликаних неспроможністю легень через набряк його засвоювати і позбавлятися від вуглекислоти. З'явилися сумніви, що даремно він відмовився від візиту до лікаря. Але визнавати свою помилку і слабкість не бажав, вважаючи, що подолає і це. Одноразове перебування в лазареті відбило будь-яке бажання опинитися там знову. Не хотів нових чуток і насмішок в свою сторону, коли тільки-тільки відновилася його репутація. Тому, намагаючись привести себе в порядок самостійно, ткнувся обличчям у подушку, щоб відкашлятися. Але це мало допомагало, і він зрозумів, що так просто з цим не впоратися.

Сповзши з ліжка, Рейм став роздягатися, щоб прийняти вигляд вовка. Звірина сутність, шокована пасткою, в яку потрапила, не бажала допомагати відновлюватися. Саме таке призначення звіриного духу – підтримувати життєздатність людського тіла, зцілювати його, давати надлюдську силу, звірине чуття. Необхідно випустити її, тим самим змусивши до сприяння, але не відбувалася трансформація...

І Рейм раптом згадав, що в момент смерті зв'язок з магічним духом, що дає здатність перетворюватися у вовка, розривається, і почуття, які відчував, коли тонув. Думка, що вовчий дух залишив його, жахнула, паралізуючи тіло і розум. Раптом в момент його перебування під водою і зупинки серця цей зв'язок зруйнувався?

- Ні! – зі звірячим ревінням вигукнув він у відчаї, дряпаючи нігтями підлогу.

Його сусіди по кімнаті злякано схопилися з ліжок, готові відбивати можливу атаку. Нарешті, розібравшись, що нічого їм не загрожує і нікого поруч немає, помітили свого друга за ліжком, лежачим на підлозі.

- Рейме! – Іллар підскочив до нього. – Що з тобою? Лікаря викликати?

Але той тільки скрутився в клубочок, відсторонюючись від зовнішнього світу, забившись мало не під ліжко.

- Рейме! – потряс його Іллар. – Тисяча бісів тобі в хвіст! Та що з тобою?!

- Легше, - спинив його Норт, - ти ж не знаєш, що з ним перед цим було. Може йому боляче...

- А раптом він зараз помре?! – в серцях вигукнув Іллар, відштовхуючи Норта. – Нас же потім ватажок зашле в найзабитіші краї або в шахти! Або взагалі наші голови розвісить на в'їзді в маєток! Забув, що нам веліли за ним наглядати?

- Нічого я не забув, - огризнувся Норт.

Іллар знову спробував привести Рейма до тями, трясучи за плече і відтягуючи руки від обличчя. Але хлопець, мов скутий паралічем, повертав тіло в колишнє положення.

- Рейм! Темрява тебе забери! – загарчав Іллар. – Потім можеш робити зі мною, що хочеш за це.

І наніс йому удар в обличчя. Рейм, зреагувавши на нього, схопився і відкинув Іллара до стіни. Норт в цей момент перехопив його, не дозволяючи накинутися на друга.

- Рейме, схаменись! – закричав він на нього.

І зустрівся з помутнілим поглядом зелених очей, шукаючи розуміння, і спадкоємець відступив, повертаючи собі тверезість мислення. Відштовхнувши Норта, він підхопив свій одяг і почав вдягатися.

- Та що з тобою? – запитав Іллар, піднімаючись на ноги.

- Пробач, - буркнув Рейм, не дивлячись на нього. – Поганий сон.

- Може, ти все-таки розкажеш, що з тобою трапилося? – з натиском довідався Норт. – І що привело тебе до смертельно блідого вигляду? Раптом тобі допомога потрібна.

- Потім, - відгукнувся Рейм, забравшись у ліжко, накрившись з головою. – Зі мною все нормально.

Хлопці перезирнулися і, знизавши плечима, повернулися у свої ліжка. Допитуватись було марно - проти впертості спадкоємця не попреш.

***

Нарвін був викликаний до ректора на прийом раннім дзвінком. І з'явившись в його кабінет, зрозумів, що справа дуже серйозна, тому як Альфар наче сказився. Його гнів і невдоволення, він відчув ледь переступивши поріг. У кабінеті вже був присутній Руфт, що стояв біля столу і покірно схилив голову.

- Пане Альфаре, викликали? – тихо запитав він, вклонившись.

- Викликав, - з гарчанням відповів Альфар.

Далі ректор розповів Нарвіну про подію в басейні, про який йому доповів Руфт.

- Я казав тобі, щоб наглядав за ним? – розгнівано рикнув Альфар.

- Я дивився, - винувато відповів Нарвін. – Але хіба за ним не услідкуєш. Мені незрозуміло, чому він там опинився? Досі завжди ходив зі своїми вовками.