Глава 21

******

У призначений день Рейм вирушив до будівель тренувального комплексу. В небі панував повний місяць, щедро обдаровуючи все навколо своїм сріблястим світлом. Тому пересуваючись, йому доводилося ховатися в тіні. Намагаючись не попастися нікому на очі, він дістався до будівлі, в якій розміщувався басейн.

Переконавшись, що поблизу нікого немає і вхід вільний, пробрався всередину. Практично повна тиша і порожні коридори свідчили, що всі залишили будівлю. В такий час це звичайна справа. Як правило, студенти по закінченню занять воліли займатися своїми особистими справами або розважатися доступними їм способами.

Пройшовши коридорами, Рейм штовхнув двері й увійшов до приміщення, в якому безпосередньо розташовувався басейн. Двейна Тарліна вияви відразу - сидів на одній із тумбочок для стрибків у воду. Він теж помітив його і нехороше посміхнувся. Тільки Рейм ступив далі від дверей, як до нього тієї ж миті ззаду підскочили двоє і накинули на шию петлю з ланцюга. Встигнувши перехопити руками, він не дав затягнути її до кінця. Загрозливо гарчавши, Рейм спробував вивільнитися, але до перших двох, що напали, приєдналися ще двоє. Поки ті тримали, ці накинули ще ланцюга, обплутуючи ними руки і тіло.

- І після цього ти будеш стверджувати, що ти вовк? – прогарчав Рейм Двейну, що наближався.

- Спірне питання: вовк або не вовк стосується не мене, - хмикнув Двейн, зупинившись поруч з ним і дивлячись прямо в очі. – Але що б ти там не тявкав і як би не викручувався, все одно лишишся поміссю!

Його спільники силою відірвали руки Рейма від ланцюга на шиї і обмотали його тіло ланцюгом великою кількістю разів. За його спроби чинити опір і кусатися, один з тих, хто тримав, вдарив його в живіт і по обличчю. Але хлопець не збирався здаватися і продовжував опір, усвідомлюючи, що вони задумали щось лихе, за що отримував нові удари.

- Мерзенна гієна! – прогарчав Рейм, спопеляючи поглядом випускника. – Тебе навіть віддалено вовком назвати не можна! Вовки так не роблять!

- На собак вовчі правила і закони не поширюються. Думав, що можна так просто мені погрожувати? – рикнув Двейн, схопивши Рейма за волосся і задерши назад голову, після чергової порції ударів. – Наївний дурник. Ти, людський виродок, навіть не уявляєш, на що здатні вовки.

- Поки що я бачу тільки те, на що здатне стадо гієн, - прогарчав Рейм, сплюнувши кров.

- Ну, ти не поспішай з висновками, - єхидно усміхнувся Двейн, відпускаючи його волосся, - найцікавіше ще попереду. А за одне перевіримо, скільки в тобі від чистопородного вовка.

- Це я побачив яка ти брудна шавка, - рикнув Рейм, оскалившись. – Не вистачило сміливості самому прийти на зустріч і битися, як вовк з вовком. Як жалюгідний шакал, притяг із собою своїх посіпак, напавши зі спини.

Не витримавши, Двейн сам вдарив йому в щелепу. Рейм, мовчки стерпівши удар, у відповідь люто загарчав.

Двейн поманив за собою своїх помічників і попрямував до краю басейну, де стояли два великих бетонних блоки з вмуровані кільцями. Четверо хлопців з оточення Двейна підтягли сплутаного Рейма, що всіляко впирався, до цих блоків і пристебнули ланцюги до кілець товстими замками.

- І що ти хочеш цим довести? – поцікавився Рейм, перевіряючи на міцність ланцюги, що утримують його, і не розуміючи сенсу їхніх дій. – Чи знову табличку начепити?

Виникала думка трансформуватися в звірофому, щоб звільниться. Але ці сини шакалів завбачливо обмотали ланцюг таким чином, що навіть звернувшись на вовка Рейм не зможе позбутися від нього. Петля на шиї і ланцюг, що проходить під руками, перенесеться на звіроформу.

- Не чіпляв я ніяких табличок, - усміхнувся Двейн. – Такі дитячі ігри не по мені. Я люблю все куди серйозніше. Наприклад, перевірити межу твоїх здібностей. Досить цікаво дізнатися, на що здатні напівкровки.

- Так треба було попросити, я продемонстрував, - відповів Рейм.

- Так воно виходить неприродно, - хитнув головою Двейн. – Не той ефект. І ти не так викладатися будеш.

З цими словами він і другий хлопець з його зграї вперлися ногами в блоки, почавши зіштовхувати їх з краю в басейн. З жахом Рейм спостерігав за ними, усвідомивши до кінця їх задум.

- Якщо раптом все ж звільнишся, так і бути - приходь. Ми раді визнати тебе вовком, - з дружньою посмішкою промовив Двейн, не перестаючи штовхати блок. – Справжньому спадкоємцеві нічого не варто розірвати ці ланцюги. Так що покажи, на що здатний, якщо ти справжній вовк, а не собака.

- Моя зграя тебе знищить! – все, що встиг відповісти йому Рейм.

Почувся гучний сплеск, та коротко закріплені ланцюга смикнули хлопця слідом за блоками у воду. Немов в уповільненій зйомці, і в той же час в одну мить, Рейм злетів у басейн позбавлений можливості спливти, занурюючись на глибину не менше чотирьох метрів.

- А якщо він вирветься? – поцікавився спільник у Двейна. – Його зграя точно нас знищить...

- Не вирветься! – обірвав його той. – Той, хто підігнав мені ці ланцюги, запевнив, що це неможливо.

Він з переможною посмішкою подивився в басейн, потім махнув своїм вовкам, і вони поспішили покинути приміщення.

********