Глава 19

Рейм

Довелося переконливо збрехати Іллару та Норту, щоб вони не ув'язалися за мною, сказавши, що йду в бібліотеку. Ні в якому разі не хотів, щоб вони були поруч, якщо Тарлін задумає якусь капость. А так одному простіше буде втікати вразі чогось. Навчений вже гірким досвідом. Зустріч він призначив після настання темряви. В осінній час темніло рано, так що по годинах час непізній. І я, посилаючись на те, що хочу просто пройтися на самоті по дорозі в бібліотеку, відв'язався від їхнього супроводу.

Вдягнувшись у теплий одяг і куртку, я вийшов з гуртожитку. Попрямував в ту частина території універу, де домовився зустрітися з Двейном Тарліном.

Він і ще двоє супроводжуючих чекали на мене біля стіни.

- Ти один? – уточнив Двейн, коли я підійшов до них, заглядаючи мені за спину.

- А ти, дивлюся, ні, – я зробив зауваження.

Це відразу насторожило, і я намагався триматися від них на відстані, залишаючи відкритою можливість втечі.

- Не переживай, - байдуже відгукнувся Двейн, смикнувши свою куртку, - через стіну підемо тільки ми. Вони залишаться тут. Попередять нас, якщо раптом нашу втечу засічуть.

- Якщо ти хочеш підставити мене, - попередив я, - то гірше тільки для тебе. І ніяким викликом прикритися не зможеш.

- Ну, що ти, - обурився Двейн з байдужим виглядом. – Я ж тільки з власного інтересу і заради блага нашого народу хочу переконатися, що ти справжній вовк. І тобі ж краще буде.

Я зіщулився, ховаючи руки в кишені куртки захисного кольору, але зовсім не від холоду, а від неприємних відчуттів від цієї затії. Вдягнувся я якомога непримітніше для лісу, бо в таку годину в лісі могли попастися люди або хтось з дорослих вовків.

- Я не піду нікуди, поки ти не поясниш суть свого задуму, - заявив я.

- Гаразд, - кивнув Двейн. – Я хочу побачити людей і порівняти їхній запах з твоїм.

- Дурнішої заяви мені ще чути не доводилося, - пирхнув я, маючи намір вже піти. – Ти що, ніколи їх не бачив?

- Бачив, але дуже давно, - зніяковіло зізнався він. – А тобі що, так складно зганяти туди та назад? Тобі ж не вперше.

- Я ходив туди не тому, що мені так цього хотілося, - пробурчав я, – а тому, що якісь гієни вирішили принизити мене, і не хотілося залишатися серед них.

Тарлін глузливо хрокнув, перезирнувшись зі своїми дружками. Їх явно не турбували мої біди.

- А може, це твоїх рук справа, а? – підозріло примружився я. – Чи не ти прикував мене до решітки?

- Ще чого, - обурився Двейн. – Якби ти не зачепив Макса, я, може, і зараз не звертав на тебе уваги. Здався ти мені, малеча. А так, честь родини передусім сам повинен знати, якщо вважаєш себе вовком.

- Ну-ну, - гмикнув я.

Складно було визначити, говорив він правду чи ні. Я вже і так попався на його хитрощі, так що причин довіряти йому не було.

- Гаразд, годі базікати, - промовив він, прямуючи до дерева, - час минає.

Присівши, старшокурсник одним стрибком опинився на гілках дерева, а з них перестрибнув на стіну. Я іронічно посміхнувся його посіпакам і, відійшовши подалі, з розгону заскочив на п'ятиметрову висоту. Почувши внизу приглушений ох, заусміхався сильніше, задоволений отриманим ефектом. Вовки явно були вражені моїми можливостями тоді, як їхній спадкоємець, мабуть, володів більш пересічними. Двейн вже зістрибнув вниз, і я пішов за ним.

- І куди ти хочеш піти? - поцікавився я, наздоганяючи його, ступаючи по м'якому ґрунті, вкритому опалим листям і висохлою травою.

Земля промокла від минулих дощів і снігу, що розтанув, а заморозків днями не спостерігалося, і ноги глибоко потопали в ній.

- Це я у тебе хотів запитати, - відповів він, зупинившись і повернувшись до мене. - Ти ж тут бував. Де поблизу живуть люди?

- Люди тут всюди, ми знаходимося на околиці міста, - нагадав я. - Хоч куди піди, скрізь вийдеш до них.

- Тоді давай виберемо напрямок навмання, - запропонував Двейн.

Щось мені підказувало, що у нього немає чіткого плану дій, і він усе вигадує на ходу. Ось тільки навіщо він взагалі потягнув мене сюди - незрозуміло. Пам'ятаючи випадок з Шафранеком, намагався триматися від нього на пристойній відстані. Я готовий рятуватися втечею, досить уже пережив неприємностей.

- От сам його і вибирай, - роздратовано відповів я, озираючись у пошуках можливого підступу.

Не залишало передчуття поганого. Якщо раптом його дружки таємно підуть за нами?

- Добре, - кивнув Двейн і пішов вперед, при цьому він підняв голову, принюхуючись і прислухаючись.

Я поплентався за ним, дивлячись по сторонах. Через стіну ми перебралися в найвіддаленішому кутку, щоб нас не засікли охоронці і наглядачі, але це не гарантія, що не можемо попастися. Періодично охорона проводила огляд периметра. Але не заради нас, а через людей, що цікавляться.

Деякі вважали університет в'язницею або засекреченим державним об'єктом. Спільні кошти перевертнів дозволяли відкуповуватися від цікавих з боку уряду та інших служб. Тим більше, що правлячі сім'ї вовків займали не останнє місце в бізнесі людського світу і мали певний вплив в багатьох сферах життя.

Двейн прискорив крок, і мені довелося поспішити за ним. Ґрунт, вкритий опалим листям, був мокрий і ковзкий. Хоч ми й були взуті в найзручніше взуття, але його не порівняти з лапами, оснащеними гострими кігтями, що дають надійне зчеплення з землею і опору при пересуванні. Доводилося вибирати дорогу, щоб не посковзнутися.

Тарлін зупинився, чекаючи, поки я з ним порівняюсь.

- А давай пробіжимося, - раптом запропонував він, грайливо посміхаючись. – Не кожен день прогулюємося по вільному лісу.

Відповіді моєї він не дочекався і, рвонувши з місця, помчав уперед. Знову він підбивав мене робити те, чого не слід було. Невдоволено побурчавши, я витягнув руки з кишень і кинувся за ним. Пробігтися, звичайно, приємно, з цим я сперечатися не став би. Ось тільки причина, по якій опинився тут, не сприяла радості від цього. А так приємно відпустити всю свою силу, не стримуватися і нестися по лісі з усією можливою швидкістю. Ні темрява, ні пересічена місцевість нам не перешкода. Ми з легкістю перестрибували через перешкоди, що виникли на нашому шляху: кущі, дерева, що впали, яри.