Глава 18

*****

- Як же мене дістав цей напівкровка, - прогарчав Максвард і поскаржився: – Він мені знову погрожував.

Стоячи поруч з письмовим столом, він поставив одну ногу на стілець і сховав руки в кишені куртки.

- А ти що, не можеш йому відповісти? – зі знущальною посмішкою запитав Двейн, розвалившись у кріслі з цигаркою в роті.

- Якщо ти забув, - нервово сіпнувся Макс, схопивши себе за горло, - то він вже раз мене порвав. Сученя сильніший, як би мені не хотілося цього визнавати. Коли стало відомо, що він напівкровка, я сподівався, що це змусити його ховатися, підібгавши хвіст. Але ні ж, він ще й після цього до мене поліз.

- Ну, тоді чого ти хочеш від мене? – Двейн випустив струмінь диму вгору і струсив попіл у попільничку.

- Я хочу зрозуміти, - роздратовано промовив Максвард, - чому так виходить. Якщо він напівкровка, звідки у нього така сила? Або його рід настільки сильний, що йому і половини вистачає?

- Може, просто йому недостатньо сильні супротивники траплялися, - усміхнувся Двейн.

Золотисті очі блиснули насмішкою над родичем.

- Недостатньо сильні? – Макс різко штовхнув стілець, на якому перед цим була його нога.

Від стусана стілець пролетіла відстань до стіни і, врізавшись у неї з гуркотом перекинулася.

- Агов, родичу, меблі не чіпай, - сердито спинив його кузен, махнувши рукою. – Не вдома. Свою кімнату будеш громити.

- Вибач, - буркнув Макс і почав неспокійно походжати по кімнаті. – Але всі ті, хто хотів притиснути цього вискочку, були відкинуті ні з чим. А серед них були досить сильні вовки, всі вони старшокурсники.

- Кірдан був відмінним вовком, - промовив Двейн, згадуючи одногрупника. – Собачому виродку пощастило, інакше він точно розправився б з ним. Але той вибрав невдалий момент і метод.

- Ага, але і всі наші методи абсолютно бездіяльні, - заперечив Макс. – Все, щоб ми не робили, не допомагає. Навіть навпаки, замість того, щоб придушити, принизити, підірвати репутацію і зламати його, зробили сильнішим. Він став тільки агресивніше і зліше!

Двейн заперечливо хитнув головою і замукав, стискаючи в зубах цигарку.

- Це якраз те, що потрібно, - з філософським виглядом промовив він. – Злість, дорогий кузен, засліплює, змушує втрачати пильність і робити дурниці. Чим зліше він буде, тим менше буде його пильність. Залишиться підвести його до потрібної межі, і він сам спіткнеться, а нам залишиться затягнути капкан. Ніби не знаєш, що чим більше жертва в петлі смикається, тим тугіше вона затягується. Вам, малечі, потрібно ще вчитися і вчитися.

- Але після випадку з дурнем Кірданом наглядачі очей з виродка не спускають, - прогарчав Макс. – Бояться, що з ним щось трапиться. Це і дурню видно. Потім їм відповідати за нього перед зграєю.

- Це я теж помітив, - хмикнув Двейн, струшуючи попіл, і вдався в міркування: - Але я дивуюся, як керівництво універу взагалі могло допустити таку особину навчатися нарівні з іншими вовками. Люди нам не рівня. Вони навіть в раби насилу годяться. Слабкі і безпорадні. І ось тобі результат - помісь з цими безхребетними створіннями серед нас. Гидота.

Він гидливо сплюнув в попільничку.

- Ото ж бо він мені ніколи не подобався, - скривився Макс. - Але якщо ти спробуєш розправитися з ним на очах у всіх, тобі не дозволять цього.

- А хто говорить, що ми будемо робити щось на очах у всіх, як інші?

Макс різко зупинився і уважно подивився на кузена. Той сидів і загадково посміхався, розглядаючи перед собою випущені клуби диму.

- У тебе є план? - зі злорадної посмішкою запитав Макс.

- Не можу сказати, що це план, - відповів він, перевівши погляд на родича. - Швидше за все діяти доведеться більше за обставинами. Але певна мета є.

- Поділишся? - розгублено запитав Макс.

- Загальними рисами, - знехотя відповів Двейн, - а то ж ти з переляку можеш все кому-небудь виказати.

- Ти що, мені не довіряєш? - ображено запитав молодший.

- Вважай, що оберігаю, - усміхнувся Двэйн. – Менше народу знає, більше шансів на успіх.

*******

Рейм

Двейн Тарлін не забув про мене, як я думав після випадку з Шафранеком. Він просто притих, а коли все вляглося, знову підняв хвіст. Мабуть, Макс також поскаржився на мої погрози. Він не втрачав моменту, щоб знову піймати мене одного. І це йому давалося легко, тому що я на відміну від нього не тягав за собою зграю посіпак.

- О, кого я бачу, - почув я за спиною, як зазвичай, сидячи за столиком. – Чи не наш це песик?

Незважаючи на снігопади, столики зусиллями обслуговуючого персоналу університету завжди були прибрані і придатні до використання. Настирлива трійця підкотила до мене, розсідаючись по різних сторонах. Один його наближений всівся з іншого боку від мене, другий навпроти нас.

- Сьогодні без намордника? – глузливо запитав Двейн.

- Тобі просто нудно чи подобається нариватися? – намагаючись зберігати спокій, запитав я.

- Невже злякався чи як? – засміявся він, розмістившись поруч і спершись ліктем на стіл. – Може, ще загавкаєш?

Ще один спосіб підчепити. Вовки не гавкали, а гавкіт ознака страху.

- Або знову завиєш ультразвуком? – він підморгнув, бачачи відсутність реакції з мого боку.

- А ти теж претендуєш на мою силу? – зухвало запитав я. – Хочеш піти за Кірданом?

- Було б на що претендувати, - насмішкувато хмикнув старшокурсник, схиливши голову набік і обводячи мене оцінюючим поглядом. – Ти ж у нас щось невизначене.

- Підхопитись щось вже не боїшся? – скривився я, покосившись на нього.