Глава 12

******

Робочий день тільки почався, а ректор вже був занурений у справи. Динамік внутрішнього комунікатора видав жалібний писк.

- Пане Альфар, - пролунало з динаміка голос секретаря, - до вас містер Нарвін.

- Нехай проходить, - відповів ректор, натиснувши кнопку зворотного зв'язку.

Двері відчинились, і Нарвін увійшов в кабінет ректора. Альфар вказав візитерові на одне з крісел, і той підійшов до нього і сів.

- Що у тебе? – поцікавився ректор, відкладаючи справу, якою займався.

- Рейм, - зітхнувши, промовив Нарвин з засмученим виглядом.

- З ним щось сталося? – стурбовано запитав Альфар, напружившись.

- Ні, - мотнув головою Нарвин. – Але вчора ввечері він порвав горло Максварду.

На обличчі Альфара відбилося задумливий вираз, з яким він зберігав мовчання кілька хвилин, дивлячись кудись убік. А Нарвін не насмілювався порушити тишу, що настала.

- Сильно? – поцікавився він, перевівши погляд на Нарвіна.

- Життю нічого не загрожує, - доповів Нарвін, - але кілька днів говорити він точно не зможе.

- Що ж, у такому разі ми не повинні втручатися, - спокійно промовив ректор. – Як спадкоємці, вони повинні вчитися вирішувати між собою подібні розбіжності самостійно.

- Але він мало не загриз Максварда, - з тривогою заперечив Нарвін.

- Не думаю, що це варто зайвого занепокоєння, - незворушно відповів Альфар, роздивляючись папери на столі. – На моїй пам'яті траплялися і більш серйозні конфлікти. Якби хотів, то загриз. Рейм раніше ніколи не проявляв зайвої агресії. І якщо Макс отримав від нього, отже заслужив. Хоча якщо врахувати, що хлопець останнім часом на взводі, то приглядати за ним варто.

- Може відселити Рейма в інший корпус? – невпевнено запропонував Нарвін.

Не залишали побоювання, що сутичка може повторитися. Молоді вовки часто не могли контролювати свою агресію, особливо коли був серйозний привід.

- Ні в якому разі, - підняв голову Альфар. – Якщо ми спробуємо хоч якось відокремити його від інших студентів, то тим самим визнаємо, що він не такий, як вони. Це тільки посилить їх впевненість, що він напівкровка. А дурних цуценят і так складно в чомусь переконати, коли в їхніх сім'ях до цього все життя їм тлумачили зовсім інше. Не у всіх зграях бажають визнавати рівність з людьми. Через це страждає вовченя.

- Я спостерігаю за ним, - смиренно відповів Нарвін. – Але що робити, якщо він знову з кимось зчепиться?

- Не варто втручатися, поки це не зайде надто далеко, - відповів Альфар з абсолютно спокійним виглядом. – Завдання нашого закладу не лише давати їм знання, записані в книгах, але і життєвий досвід. І тільки при взаємодії між собою молодняк може його придбати. Ми - вовки, а не пухнасті кролики. Вони майбутні лідери зграй, і вже зараз повинні вчитися відстоювати свої позиції. Кому як не тобі про це знати, Нарвин?

- Я не став лідером зграї, - нагадав той, – бо в мене був вибір, яким шляхом йти далі.

У родині Нарвіна було два спадкоємця, і він мав можливість відмовитися від очолювання клану на користь свого брата. А рішення стати одним з викладачів в університеті несказанно втішило керівництво. Кожен спадкоємець, який не став ватажком, був важливим і зроблений ним вибір життєвого шляху впливав на суспільство в цілому. Оскільки їхню силу і досвід намагалися направити на його розвиток і зміцнення. Тоді як ватажки здебільшого дбали про свої зграї.

- А в них, як ти розумієш, швидше за все, немає, - кивнув ректор. - Одному Звіриному Богу відомо, чи будуть в їхніх сім'ях інші спадкоємці чи ні. Тим, у кого вже є, простіше, а у первістків цей вибір обмежений.

- Добре, я буду наглядати за ними, - кивнув Нарвін з покірним виглядом.

Хоч ректор говорив ненав'язливим тоном, але він вловив ті сталеві нотки, яким не можна було заперечувати.

*******

Рейм

На наступний день після нашої бійки Макс не з'явився на заняття. Це втішило, значить поранення, нанесене мною, ще не зажило. Тепер я впевнений, що він більше не посміє виступати проти мене.

Звичайно, інформацію про нашу бійку постаралися особливо не поширювати. Спадкоємець дозволив пошкодити собі горло - це було більшою ганьбою, ніж моє приковування до огорожі. А тут ще й напівкровка. Але, як кажуть, шила в мішку не сховаєш. Все одно знаходилися ті, хто перешіптувалися з цього приводу.

Через день Макс з'явився на заняття з шарфом на шиї і постійно мовчав. Мабуть ушкодження ще до кінця не відновилися, не дозволяючи йому говорити. Косі вбивчі погляди в мою сторону змусили мене відчути перевагу переможця і відповідати переможною посмішкою. Ясна річ, що весь наш курс знав про події, що змусило багатьох принишкнути і переглянути своє ставлення до мене. Припинилися насмішки і підколи, а презирливі погляди змінилися на боязкі. Може, варто було з самого початку гарненько когось потріпати, тоді б все стало на свої місця?